Середньовічні міста були оточені високими стінами з вежами, а також глибокими ямами для захисту від нападу ззовні. У разі нападу горажане міста состовляли військове ополчення. Стіни обмежували зростання міста, тому вулиці робилися дуже вузькими, а верхні поверхи будинків нерідко виступали над нижніми. Вузькі й криві вулиці міст були часто полутемными, вуличного освітлення не існувало що робило купців і бояр як і звичайних людей легкої мешен для злодіїв і розбійників. Центральним місцем в місті була зазвичай ринкова площа, неподалік від якої розташовувався міський собор. Сміття і нечистоти в містах зазвичай скидали в річки або в сусідні рови, а то й зовсім на голову перехожим. У містах за нечистот часто спалахували епідемії, які переносили як і таргани з щурами, так і волоцюги, часто бували й пожежі які легко перекидалися з даху на дах і часто люди не встигали загасити і якщо місто маленьке спалював добру половину міста. Основне населення середньовічних міст становили ремісники. Ними ставали селяни, що втекли від своїх власників або йшли в міста на умовах виплати власнику оброку. Стаючи городянами, вони поступово звільнялися від особистої залежності феодалу. Якщо втік у місто селянин жив у ньому протягом певного терміну, зазвичай – один рік і один день, то він ставав вільним. Лише в подальшому в містах з’явилися купці. Хоча основна маса міщан займалася ремеслом і торгівлею, жителі міста мали свої поля, пасовища і городи поза міських стін, а почасти і в межах міста. Дрібна худоба (кози, вівці та свині) нерідко пасся прямо в місті, причому свині поїдали сміття, залишки їжі і нечистоти, які зазвичай викидалися прямо на вулицю.
