“Почуття добрі я лірою будив” Пушкін

У вірші “Пам’ятник” Пушкін, осмислюючи місію поета, “итожа життя”, визначає:

І довго буду тим люб’язний я народу,

Що почуття добрі я лірою будив,

Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу

І милість полеглим закликав.

Так за два місяці до загибелі поет сформулював своє творче і людське кредо. Що ж таке “почуття добрі я лірою будив”? Повчав? Давав уроки чесноти?

Це не означає – “вчив”. Це означає: пробуджувати добрі почуття в людях. Вчити можна того, хто не знає. Пробуджувати можна те, що є в душі, інакше мистецтву нічого робити, не до чого звертатися.

Про завдання мистецтва, зокрема про завдання поезії, спір виникає в кожному поколінні. Чи можна, чи повинна вимагати від мистецтва повчання – чи це не його сфера діяльності? Для творчості це питання принципове, і Пушкін вирішував його протягом усього життя.

У ранній оді “Вільність” автор метою поезії оголошує завдання політичні: “… оспівати Свободу світу, На тронах вразити порок”. Однак у вірші, написаному приблизно тоді ж, коли і “Вільність”, у посланні “До Н. Я. Плюсковой” місія поета осмислена у більш глибокому, філософському плані:

… І непідкупний голос мій

Був відлуння російського народу.

Тут немає і натяку на “повчання”, призначення мистецтва бачиться в іншому: відгукнутися на найтонші рухи душі свого народу.

У 1826 році написано вірш “Пророк” – своєрідний поетичний маніфест Пушкіна. Господь посилає свого пророка: “Дієсловом пали серця людей”. Ця поетична формула визначає пророчу роль мистецтва: словом пробуджувати в людських серцях доброту, милосердя, терпимість… тобто “почуття добрі”.

Одна з ключових тем творчості зрілого Пушкіна – совість. Проблема боргу і щастя в їх співвіднесеності – чи не центральна проблема всієї духовного життя російського народу,

У діалозі поета з черню (вірш “Поет і натовп”) автор говорить про адресата усього свого творчості та мистецтва взагалі. Натовп, чернь, не має тут станового аспекту – це духовна чернь, не відає призначення мистецтва: “Навіщо так звучно він співає?” Чому поет жене “чернь тупу”? Та тому, що мистецтво нічого не може і не повинно вчити: воно може лише пробуджувати в людських серцях те, що в них закладено; порожнє серце його ніколи не зрозуміє: “Не пожвавить вас ліри, глас”. Мистецтво вимагає духовної роботи не тільки від поета, але й від читача. Саме тому Пушкін говорить:

І славен буду я, аж поки в підмісячному світі

Живий буде хоч один пиит

Коли людство втратить здатність до поетичного сприйняття, до духовної праці, вона – як людство закінчиться.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь