Гроза – явище в природі очищаючий і необхідне. Вона приносить із собою свіжість і прохолоду після виснажливої спеки, цілющу вологу після суші. Вона несе очищувальний, оновлююче дію. Таким “ковтком свіжого повітря”, новим поглядом на життя стала в літературі середини XIX століття п’єса А. Н. Островського “Гроза”. Велика російська ріка, самобутній народ, що живе на ній, дали авторові багатий творчий матеріал. Драма прозвучала як трагічний голос часу, як крик народної душі, що не бажає більше терпіти гніт і неволю. В “Грозі” Островський повернувся до своєї улюбленої тематики, до зображення сімейно-побутового конфлікту в купецькій середовищі. Але він усвідомив цей конфлікт у його внутрішньому драматичному розвитку, довів до рішучої розв’язки і тим самим вперше вийшов за межі комедійного жанру.
Життя Калинова і подібних йому міст Росії того часу Добролюбов назвав “темним царством”. Сонне, спокійне, розмірене існування. Велику частину часу калинівці проводять вдома, де за високими стінами і міцними замками неквапливо їдять, займаються якимись домашніми справами, сплять. “Спати лягають дуже рано, так що незвичного людині важко витримати таку сонну ніч”. У свята жителі неквапливо, чинно прогулюються по бульвару, але й один вид роблять, що гуляють, а самі ходять туди вбрання показувати”. У обивателів Калинова немає прагнення до пізнання культури, науки, їх не цікавлять нові ідеї та думки. Люди забобонні, покірні, на їхню думку, “і Литва з неба впала”. Джерелами новин, чуток є сторінки, прочанки, “каліки перехожі”. “По немочі своєї” вони далеко не ходили, але “чути – багато чули”.
Основою взаємовідносин людей в Калинове є матеріальна залежність. Тут гроші вирішують все. Автор підкреслює, що з-за наживи купці псують один одному торгівлю, постійно сваряться між собою, шкодять своїм вчорашнім друзям: “Я вже потрачусь, та і йому стане в копієчку”. Борис не насмілюється захистити себе від образ Дикого, так як за заповітом він може одержати спадщину лише за умови, якщо буде шанобливий до свого дядька.
Характер Дикого – це новий і значний прояв внутрішньої інертності і відсталості російської буржуазії. Дикої – сила. Влада його грошей в умовах маленького міста сягає вже таких меж, що він дозволяє собі “потріпати по плечу самого городничого”. У списку дійових осіб “Грози” Савел Прокопович Дикої названий “значною особою в місті”. Така ж і Марта Гнатівна Кабанова. Господарі життя, володарі й власники. На їх прикладі показана влада грошей, що досягла небачених розмірів.
Однак Дикої – один з найбагатших людей Калинова – сам опускається до прямого шахрайства: “Недоплачу я їм за якою-небудь копійці на людину, а у мене з цього тисячі складаються, так воно мені й добре!” Лайка, лайка з будь-якого приводу – це не тільки звичне поводження з людьми, це його натура, його характер, навіть більше того – зміст життя. Самодурство Дикого не знає кордонів. Він не дає спокійно жити своїм домашнім. Коли господар був не в дусі, “всі ховалися по горищах і чуланам”. Однак у типово самодурской логіці його є один цікавий момент: затятий ругатель буває сам не радий своєму характеру: “Друг ти мені, а прийди ти в мене просити – обругаю”. Чи Не правда, ми відчуваємо, що самодурство Дикого дає тріщину?
Твердо стоїть на сторожі патріархальних, домостроївських порядків старовини, ревно охороняє життя свого будинку від свіжого вітру змін Кабанова. На відміну від Дикого, вона ніколи не лається, у неї свої методи залякування: вона, “як ржа залізо”, точить своїх близьких, прикриваючись релігійними догмами і жалями про зганьбленої старовини. Вона ніколи не примириться з людськими слабкостями, ніколи не піде на компроміс. Кабанова вся прикута до землі, всі її сили направлені на утримання, збирання, відстоювання укладу, вона – охоронець закостенілої форми патріархального світу. Кабанової треба, щоб всі здавалися, всі виглядали відповідно до її правил. Життя вона сприймає як церемоніал, і їй страшно подумати, що її правила давно зжили себе.
Любов, синівський і материнське почуття не існують в цьому будинку, вони витравлені, втоптані в бруд свавіллям, святенництвом, злістю. Кабанихе спокою не дає те, що молодим припав до душі її образ життя, що хочеться їм жити по-іншому.
Дикої й Кабанова згубно діють на оточуючих, отруюючи їм життя, знищуючи в них світлі почуття, роблячи їх своїми рабами. І в цьому – головна їхня вина. Тому серед дійових осіб немає нікого, хто не належав би до калиновському світу.
Молоде покоління “Грози” представляють Кудряш, Варвара, Борис, Тихон. На відміну від Катерини, всі вони стоять на позиції життєвих компромісів і ніякої драми в цьому не бачать. Звичайно, їм важкий гніт старших, але вони навчилися обходити його, кожен в міру своїх характерів.
Варвара крейди у своїх почуттях і запитах. Вона – найбільш пристосувалася до з усіх. При всій своїй нерозвиненості знайшла для себе зручний спосіб життя; вона володіє необхідним запасом енергії і сили волі, щоб у своїй любові до Кудряшу обходити прямолінійні заборони домостроевского світу.
Тихон – незлобивий і слабка людина, він метається між суворими вимогами матері і співчуттям до жінки. Він по-своєму любить Катерину, але зовсім не так, як вимагають норми ідеальної патріархальної моралі.
Варвара з Кудряшом ведуть розгульне життя, Тихон видобуває відпочинок зайвим склянкою горілки, але зовнішнє повагу перед старшими вони дотримуються.
З зовнішнього світу в п’єсі тільки Борис. Він не належить до калиновському світу по народженню і вихованню, не схожий на інших жителів міста виглядом і манерами, але по тому, як він веде себе, він цілком калиновський. За словами Добролюбова, Борис відноситься “до більш обстановці”, не порушуючи замкнутості калинівського світу.
Але життя не стоїть на місці, самодури відчувають, що їх влада обмежується. Добролюбов зазначає: “Все, здається, як і раніше, все добре: Дикої лає кого хоче. Кабанова тримає в страху своїх дітей. невістку. А все якось неспокійно, недобре їм. Крім їх, не спитавши їх, виросла інше життя, з іншими началами, і вже посилає нехороші бачення темному свавіллю самодурства”.