Ім’я цього письменника двадцятого століття нам вже відомо. Ми звикли до його казок. У цих казках відбилося життя російського народу на початку минулого століття.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, письменник створює ряд творів про людей, зваливши на свої плечі важку ношу відповідальності за свою землю. У цих творах перший лан виступають образи простих солдатів.
Так і в оповіданні “Маленький солдат” без вступу, без експозиції одразу слова: “Недалеко від лінії фронту, всередині вцілілого вокзалу солодко хропли заснулі на підлозі червоноармійці”. Війни ніби і немає поблизу. Навіть метафора з порівнянням: “Тихо шипів котел гарячого чергового паровоза. ніби співав заспокійливий голос”. І епітет “заспокійливий”. Правда, тут є співзвуччя шиплячих – це насторожує, вселяючи якусь тривогу.
На цьому майже мирному тлі починає розгортатися дії. Два майора тримають дитину десяти років за руки9и поки незрозуміло, чому. З діалогу героїв ми дізнаємося, що один з майорів віддає хлопчика іншому, а хлопчик зовсім цього не хоче.
Тут ми вперше бачимо, що розповідь ведеться від особи автора, військового кореспондента, вона тонко відчуває стан іншої людини.
Хлопчик виявився бувалим. Незважаючи на те, що йому виповнилося лише дев’ять років, він вже добре розбирався у війні.
Коли високо в небі пролетів розвідник, Сергій відразу ж визначив, що зенітки його не візьмуть. Далі розповідь нам представлений, як розповідь в оповіданні, бо йтиметься у ньому від імені узнало нами автора^ з місця подій.
Він розповість про Серьожі Лабкове зовсім прозаїчними словами, але ми зробимо зовсім непрозаические висновки. Війна – справа протиприродне і вже зовсім на ній нічого робити дитині.
Майор Бахйчев засне. Засне і автор. А маленький Сергійко Лабков піде. Піде бог вість куди. А може бути, в батьківський полк, де були могили його батька і матері. Словом, і там, і там його чекає смерть.
Дія в оповіданні починається ввечері та закінчується вранці. Тут майже немає пейзажу, інтер’єру, ліричних відступів. Та вони і не потрібні, так як війна в них не потребує, вона тільки все стирає з лиця землі.
І час вибирає Платонов відносного затишшя. Але від цього ще неспокійніше на душі, тому що ніхто не може допомогти десятирічній дитині. Тому в останньому реченні стоять слова “може бути”. Що вони означають? Надію нам подає автор або, навпаки, вказує на те, що життя Сергія Лабкова закінчиться трагічно в його неповних десять років, швидше за все, трагічно, так як в тексті є дивовижна по своїй силі метафора, що серце не може бути в самоті, воно просто не витримає і помре.