Але те, що у Пушкіна було тільки намічено в оповіданні про Євгенії та Параші (“Мідний вершник”) або в замальовках невибагливого побуту мешканців Коломни (“Будиночок в Коломні”), знайшло подальший розвиток і поглиблення, придбало нову якість у творчості Некрасова. Це нова якість таїло в собі і відомий елемент полеміки Некрасова з тим зображенням Петербурга, яке дано у Пушкіна у вступі до поеми “Мідний вершник”. Це ясно відчувається в поемі “Нещасні”. Вона була опублікована в лютневому номері “Современника” за 1858 рік під назвою “Епілог ненаписаної поеми”. Але якщо увагу Пушкіна приваблюють “І блиск, і шум, і говір балів”, то Некрасов декларує:
… Не в бальних залах,
Де тріумфує суєта,
У притулках злиднів сумних
Блукає сумна мрія.
Замість того щоб зображати чарівну білу петербурзьку ніч, Некрасов пише про жахливий клімат царської столиці, про вогкості, туманах, холоді, від яких страждають насамперед петербурзькі бідняки. Ще у фейлетоні 1844 року “Преферанс і сонце” він майстерно малює “сльота, холод, бруд і той вінегрет, який з особливим мистецтвом готується в Петербурзі з дощу і снігу, туману, крупи, паморозі та інших-інших матеріалів, абсолютно незрозумілих розуму смертного”.
Вірш “Про погоду” було задумано як вступ до циклу петербурзьких сатир. Сюди повинні були увійти сатири “Балет”, “Газетна”, “останній час”. У них не тільки гаряче співчуття знедоленим, але і бичующее викриття петербурзьких верхів, пустопорожніх гуляк у франтів, клубних завсідників – об’їдав, гравців, балетоманов. Цей незавершений цикл продовжує загальну лінію зображення Петербурга в прозі і віршах, розпочату Некрасовим ще в 40-е роки і продовжену в 50-є. Але тепер сильніше зазвучали викривальні ноти, ширше і глибше став соціальний охоплення, вище художнє майстерність, жвавіше, конкретніше образи. Кілька риторичне опис Петербурга в ранньому творі “Життя і пригоди Тихона Очеретяна” (“Петербург місто чудовий.” і т. д.) поступово замінюється живими картинами життя столиці.
Вірш “Про погоду” має підзаголовок: “Вуличні враження”. Враження ці сумні і важкі. Тут і бідні похорон самотнього бідолахи-чиновника, і квартальний із захопленим п’яницею і старий розсильний, змучений вічної ходьбою по цензурних відомствах. Незабутнє враження справляє “клячонка, смугаста вся від батога”, надрывающаяся під непосильною вагою поклажі. Ледь живу, потворно худу, знесилену кінь жорстоко б’є погонич, зриваючи на ній злість за всі свої негаразди. Цей страшний образ з’являється в романах Достоєвського “Злочин і покарання” – у сні Раскольникова-і в “Братах Карамазових” – глава “Бунт”.
Чим пильніше вдивлявся Некрасов у вигляд Петербурга і його мешканців, тим сильніше приковывалось увагу поета до безрадісної життя трудового люду.
Поезія Некрасова чуйно відображала великі зміни, що сталися в житті Петербурга після реформи 1861 року: виникають все нові фабрики і заводи, процвітає біржа, з’являються нові господарі життя, “герої часу” – комерсанти, капіталісти, банкіри, біржовики, “тузи-акціонери”, ділки і “плутократы”. Поет проклинає їх “процвітаючий, всеберущий, всехватающий, всеворующий союз” (“Сучасники”).
З сердечним болем і гіркотою говорить Некрасов про дітей міста, “блідих і болючих, які тремтять і скачуть від холоду, вигнані на світ божий злиднями з сирого підвалу” 4 .
У 1865 році Некрасов пише другу частину петербурзької сатири “Про погоду”, яка переносить читача на вулиці пореформеного Петербурга. Тут дано одне з перших в російській літературі описів димних фабричних околиць.
Некрасовский Петербург – це принципово нове явище в російській літературі. Поет бачив такі сторони життя міста, в які до нього мало хто заглядав, а якщо й заглядає, то випадково і ненадовго.