Перші враження – найважливіші! І вони – повністю позитивні! Це місце – одне з кращих моїх краєзнавчих відкриттів.
Стародавній монастир, заснований на місці відокремлених молитов святого Феодосія Печерського, забутий у середньовіччі і відроджений в 19 столітті, закритий при СРСР і відроджена в 90-х. Головне історичний скарб цих місць – первозданні печери з комплексом церков, келій, усипальниць. Все так, як було при перших хрестьянах Київської Русі. І, звичайно ж – природа. Урочище з штучними ставками, джерелами з дуже смачною і освяченою водою, вікові дерева і чудовий вид з вершини. Стародавні назви Церковщины – Гнилець, Гадючий Лог. Церковщина – назву від “церковища” – руїн стародавнього храму. Сучасне паралельну назву – “Хутір вільний” та “Санаторій МВС”.
Крім печер з підземним храмом Святого Феодосія Печерського та наземним – Святого Миколая в урочищі розташований санаторій. Перед головним корпусом – танцювальний майданчик, під якою прихований фундамент стародавнього храму, відновленого на початку 20 століття і зруйнованого за радянської влади. Над урочищем височить пагорб, де відкриті різночасові поселення, в тому числі – Трипільської культури. Місце повністю приховано від округи і в той же час придатне для автономного існування. Не дивно, що його вибрали для монастиря (а поради для різних тюрем). Відкриті печери для відвідування з 19 століття, коли їх відшукав Святий Інокентій, а М. А. Максимович склав перше наукове опис. Пізніше тут виник монастир, поновлений зараз.
Я довго готувався до цього виїзду, збирав інформацію. Найважливішим джерелом стала книга Ст. Дятлова “Церковщина – повість про забуту київської святині”. Книга у продажу в храмі Церковщины – рекомендую купити! 4 квітня я і Юрій, зустрівшись на Видубичах, доїхали до Чапаєвки (колишня Віта Литовська) і по південній околиці села вийшли на Дніпропетровське шосе, і через тунель під ним пройшли до схилів гори. З вершини відкрився чудовий вид на південь Києва. За непримітною стежинці спустилися в урочищі. Дуже Кримські пейзажі. Карта з книги була точна – всі об’єкти – на місцях. Назва “Гадючий Лог” – виправдано – вужі зустрічалися часто. Були на розореному монастирському цвинтарі, зверху печер. Пили смачну воду в джерелі. Застали шматочок служби в храмі і домовилися про відвідування печер. Довелося трохи почекати, зате крім нас було лише кілька людей. Екскурсію вів молодий монах. Печери дійсно не обладнані – з Лаврськими не порівняти. Відразу видно їх старовину. Не зіпсували враження і численні написи типу “тут був Вася”. Видно як мінімум кілька засипаних ходів – і якщо врахувати, що тут 4 відомих рівня і як мінімум 2 печерних комплексу – робота археологам і відкриття ще попереду.
Після приємно пили чай в альтанці біля санаторію. Назад повернулися тим же шляхом. Всім дуже рекомендую сюди потрапити. Сам же впевнений – частим гостем буду!