Особливості жанру поеми Ахматової “Реквієм”

Поема Ганна Ахматової “Реквієм” помітно відрізняється від всіх інших її творів. Ахматова жила і творила у складний час репресій, арештів, смертей, голоду. Поетам і письменникам було особливо складно, вони піддавалися гонінням і багато з них залишали країну. Але Ахматова саме у своїй Батьківщині бачила натхнення, і, залишившись в Росії, вона поміняла спокійне життя на творчість, необхідне як їй, так і всім її співвітчизникам.

Твір “Реквієм” складено у эпико-ліричному жанрі, що підтверджується вже одним тільки назвою, адже реквієм – це траурний твір у католицьких співах, яке супроводжує поховання. І, можливо, саме з того, що поетеса передавала у творі, будується ця відмінність “Реквієму” від решти одне жанрових творів. Лірика твори переплітається з розповіддю того складного часу, про який говорить автор і протягується крізь усю поему.

“Реквієм” передає в першу чергу почуття і переживання автора, не намагаючись відзначити хронологічні події тих страшних років. Але разом з болем самої Ахматової читач бачить страждання всього російського народу. Разом з тисячами жінок Ахматова днями, протягом півтора років стояла біля тюрми в черзі, сподіваючись дізнатися що-небудь про долю ув’язненого сина. Поруч з нею були дружини, сестри, доньки, знаходять у страшному, хворобливому заціпенінні. Той, хто не знайомий з історій тих часів, не зможе повною мірою зрозуміти того, що хотів сказати автор, того, що так мытарило російські душі.

Поема “Реквієм” має настільки тонким жанром ще й тому, що твір було написано не відразу, а протягом кількох років. За цей час Ахматова змогла створити складну мережу почуттів і різних поглядів з декількох сторін. Цим пояснюється різний склад і настрій окремих частин. Автор передає біль того, що відбувається зараз:

“Це було, коли посміхався

Тільки мертвий, спокою радий”,

А потім звертається до минулого, коли ще й уявити не можна було нинішній горе:

Показати б тобі, насмешнице…

Що трапиться з життям твоєї -“.

У роки написання твору Ахматова передавала всі супроводжували її багато років емоції. Вона храбрує, збирається забути страшний вирок, але в кінці твору навпаки боїться забути подію. В епілозі Ахматова сама вказує, що це твір – поминання всіх тих, хто стояв поруч з нею біля тюрми і воно виткане з їхнього болю. Саме ця перенесена крізь усю поему біль і одночасна сила робить твір “Реквієм” таким не схожим на інші і убирає його здавалося-б звичний жанр в нову суть.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: