Російський романтизм впевнено зайняв позицію головного культурного спрямування на початку XIX століття. Основними передумовами появи романтизму в Росії були: інтерес до ліричності, сентименталізм, творчість Джорджа Байрона, Філософія Шеллінга та піднесення національної свідомості. Тепер замість громадянина на перший план стає романтична особистість. Ліричне «я» постає центром світобудови, з’являється культ людини-творця. Михайло Юрійович Лермонтов, який творив в епоху романтизму, у своїх творах зумів не тільки втілити основні естетичні ідеї, але й доповнити їх неповторним авторським баченням. Основні теми лірики Лермонтова повністю відповідають естетичній парадигмі романтизму.
Одна з найважливіших тем – тема самотності. Самотність розумілося Лермонтовим як природний стан. У концепції світу ліричний герой романтизму протиставлений реального світу і натовпі, цей конфлікт виявляється нерозв’язним. Самотність ліричного героя можна трактувати по-різному. По-перше, це якась плата за рух до внутрішнього комфорту. Ліричний герой Лермонтова постійно знаходиться в пошуках спокою для своєї душі, і саме тому не бажає контактувати з суспільством. Тоді самотність – лише етап, який треба гідно пройти. Тут варто обмовитися, що в поетичній концепції Лермонтова герой так і залишається самотнім, не зумівши знайти спокій.
«А він, бунтівний, просить бурі,
Неначе в бурях є спокій!»
«Парус», 1832.
По-друге, самотність може розглядатися як спосіб втечі від шумного зовнішнього світу у світ ілюзій («Уривок», 1830; «Один серед людського шуму», 1830). По-третє, відчуття самотності посилюється за рахунок невтішного висновку: воно притаманне характером героя, і, відповідно, ліричний герой не зможе подолати його ні на землі, ні де-небудь ще. Гостре відчуття відчуженості в ліриці Лермонтова виростає до космічних масштабів (наприклад, у вірші «і нудно І сумно»).
З’являється тема волі і неволі. Свобода для поета виявляється однією з головних цінностей. Право бути вільним потрібно відстоювати і боротися за нього, що і робить головний герой поеми Лермонтова «Мцирі». Також ці мотиви простежуються і в віршах «Воля» і «В’язень».
Теми і мотиви лірики Лермонтова тісно взаємопов’язані між собою. Так, тема мотив самотності і відчуженості пов’язані з темою природи. Бажаючи піти від дійсності, ліричний герой намагається знайти розраду в природі. Він милується і захоплюється красою пейзажів, які відтіняють його душевний стан. Варто зауважити, що пейзажі, які контрастні по відношенню до почуттів героя, у творчості М. Ю. Лермонтова практично не зустрічаються.
«Коли хвилюється желтеющая нива,
І свіжий ліс шумить при звуці вітерця…
Тоді упокорюється душі моєї тривога,
Тоді розходяться зморшки на чолі,—
І щастя я можу осягнути на землі,
І в небесах я бачу бога».
«Коли хвилюється желтеющая нива», 1837.
Прагнучи зрозуміти специфіку своєї епохи, автор малює образ натовпу, вищого світу того часу. З таких віршів, як «Гусар», «Він був народжений для щастя, для надій», «Нерідко люди і сварили», «Дума» можна зрозуміти ставлення поета до своїм сучасникам. Лермонтов різко критикує суспільство через дріб’язковість, ледарства, легковажності молодих людей, відсутності внутрішньої глибини. Їх розбещеності, лінощів, безініціативність. Натовп не замислюється і приймає все те, що може запропонувати життя. Люди абсолютно байдужі до життя, будучи байдужими споживачами, вони сприяють омертвіння своєї душі. Ліричний герой свідомо віддаляється від них, не бажаючи стикатися з таким суспільством.
З темою натовпу пов’язаний цикл про поета і поезії: «Пророк», «Поет» (обидва варіанти), «На смерть поета». У цих творах так само, як і в інших, звучать мотиви свободи, приреченості, нерозуміння. Публіка не може зрозуміти письменника, з-за чого останній розчаровується і в житті, і у своєму дарі. Відкривати себе світу та ділитися з публікою своїми переживаннями більше не є шляхом до щастя поета: публіці потрібно лише те, що зуміє розвеселити і скрасити вечір.
З темою природи пов’язана тема Батьківщини. Лермонтов протиставляє поняття «батьківщина» і «держава», автор відкрито говорить про те, що він не сприймає політичний устрій і наскрізь прогнилі схеми існування правлячої верхівки:
«Настане рік, Росії чорний рік,
Коли царів корона впаде;
Забуде чернь до них колишню любов,
І їжа багатьох буде смерть і кров».
«Передбачення», 1830.
«Прощай, немита Росія,
Країна рабів, країна панів…»
«Прощай, немита Росія», 1841.
При цьому з віршів «Батьківщина», «Виходжу один я на дорогу» і «Російська мелодія» видно, що автор любить свій рідний край за його самобутність, неповторність природи, надихаючі пейзажі, і навіть за мелодійно поскрипывающую селянський віз.
Тема кохання в ліриці Лермонтова набуває песимістичне звучання. У любовній ліриці Лермонтова сама любов ніколи не буває взаємною, більш того, люблячий і коханий розуміють її по-різному. Для ліричного героя почуття кохання буває тільки справжнім, воно, як і відчуття самотності, загострюється і розкривається у всій своїй повноті. Але для дами серця любов – всього лише невелика інтрижка, несерйозне захоплення, що дозволяє не нудно провести час. Найбільш яскраво це ілюструють наступні рядки:
«З тих пір жінка кохання не знає!..
І точно як рабів вважає нас вона…»
«Заблужденье купідона», 1828.
Безумовно, творча спадщина М. Ю. Лермонтова велика, і, звичайно, не обмежується зазначеними вище рамками. У ліриці поета вигадливо поєднуються романтичні й реалістичні тенденції подробиці, любовні драми, думки про Батьківщину і про місце людини в цьому світі. Якщо конкретизувати все творчість автора, основними напрямками лірики Лермонтова можна назвати філософські роздуми (про самій природі людини і взаємин з навколишньою дійсністю) і цілісне відображення громадянського та особистісного начал.
Представлений список тем і мотивів лірики поета може бути корисний учнями 9-10 класів при підготовці презентації або твори на тему «Основні теми лірики Лермонтова».