Основні мотиви лірики Лермонтова — твір на тему

Лірика першої половини 19-го століття пронизаний романтичним пафосом, у зв’язку з цим основні мотиви лірики Лермонтова в чому співзвучні з настроями романтиків, які були схильні оспівувати свободу і волю, героїчні вчинки і подвиги, захоплювалися спогляданням природи, страждали від неприйняття і нерозуміння фелистерским суспільством, з-за чого йшли на війну, виїжджали в екзотичні країни (подорожі та посилання Лермонтова на Кавказ). Все це не чуже і ліриці російського поета, проте в ній є і свої особливості.

Слід зазначити, що мотив часто ототожнюється з темою, смисловою домінантою, яка є ключовою в творах, відрізняється частотністю. Мотив може також виражати загальний сенс ряду творів/поезій або ж бути цільний образ, символ. Так, говорячи про мотиви у творчості Лермонтова, слід враховувати, що під мотивом можна розуміти і тему, і загальний образ символ або провідне настрій.

За своє коротке життя Михайло Юрійович встиг багато чого побачити, дізнатися, а також залишити після себе. Він очолив російську поезію після Пушкіна, а це зробити міг далеко не кожен. Так, якщо розглядати основні теми лірики Лермонтова, можна виділити цілий ряд серйозних проблем людства, російського народу, а також сучасного поетові покоління.

Самотність – провідний мотив більшої частини віршів. Так, їм розкриваються і тема самотності особистості у ворожому і несправедливому світі, самотність поета серед байдужою натовпу, самотність розчарованого в кохання юнака… Ліричний герой, який часто ототожнюється з автором, страждає від неможливості знайти однодумця, «рідну душу» («Сусід», «Парус», «Листок»), безвиході існування («і нудно І сумно»), передчуття власної трагічної загибелі («Не смійся над моєю пророчою тугою…»).

Ліричний герой Лермонтова з одного боку стає на шлях діяльний, «пророчий», прагне вплинути на натовп, щось змінити в державному устрої, політичній системі, а з іншого – розчаровується через марність своїх зусиль, замикаючись у своїй всесвіту далекій від земного життя. У зв’язку з цим частина віршів присвячена суспільно-історичної проблематики. У них герой бореться за свободу, проявляючи свій бунтівний характер («Скарги турка», «Пісня барда», «Балада» («В хатинці пізні часом)», «Плач! Плач! Ізраїлю народ», «Новгород», «Вітаю тебе, войовничий слов’ян», поема «Останній син вольності», «Парус»). Всі ці вірші написані під впливом декабристской поезії. Важливо відзначити, що у Лермонтова мова йде про абсолютну свободу, тобто носить романтичний характер. Особиста свобода стає сходинкою до свободи, проголошується як для себе, так і для всього людства:

«Хто силкується купити стражданням своїм
І гордою перемогою над земним
Божественної душі безмежну свободу».
(«Сумовитий дзвін дзвони»)

Тема волі присутній у віршах «Воля», «Бажання». Воля – щось природне, дане людині при народженні, але часто недоступне: або залишене в минулому («Новгород»), або знаходиться в «диких» краях («Кинджал»). Кавказ стає символом «вольності простий» («Люблю я ланцюга синіх гір», «Сині гори Кавказу, вітаю вас»).

Поет приходить до висновку про те, що в сучасному суспільстві волелюбної, вільної душі немає місця («Смерть поета», «Дума», «Прощай, немита Росія»). У боротьбі ліричного героя зі світлом, натовпом, долею, пристрастями також проявляється прагнення до свободи. Тема неприйняття поетом сучасного йому суспільства звучить у вірші «Дума», поемі «Маскарад»:

«Даремно я шукаю всюди розваги.
Майорить і дзижчить натовп переді мною…
Але серце холодно, і спить воображенье:
Вони всі чужі мені, і я їм всім чужий!»

Поетом показано згубний вплив «світу» на «душі людей». З неприйняттям бездушного дворянства співзвучний мотив протиставлення холодного і ворожого людині суспільства світу природи («Як часто строкатою юрбою оточений», «Валерик»).

Цілком природно постає в ліриці поета і мотив неволі («В’язень», «Сусід», «Сусідка», «Полонений лицар»). Іноді місцем полону може бути монастир («Сповідь», «Боярин Орга», «Мцирі»), в чому можна угледіти антиклерикальні настрої, однак це більше пов’язано з соціально-політичною позицією Лермонтова.
У віршах простежується рух від спраги абсолютної індивідуальної свободи, властивою романтикам, до її заради прилучення до світу людей («Демон»), так як остання не приносить герою щастя (така ж ситуація спостерігається в історії Печоріна). Так, свобода і воля стають центральними мотивами лірики Лермонтова.
Жага дії і подвигу в ім’я честі, слави і пам’яті також займає чільне місце в ліриці поета:

«Мені потрібно діяти, я кожен день
Безсмертним зробити б бажав, як тінь
Великого героя…»
(«1831-го червня 11 дня»).

Лермонтов часто згадує героїчні подвиги минулого Росії («Останній син вольності», «Ізмаїл-Бей», «Бородіно», «Пісня про царя Івана Васильовича, молодого опричника і удалого купця Калашникова»). Такі вірші зачіпають також тему Батьківщини («Прощай, немита Росія», «Батьківщина»).

Але дія ліричного героя часто стикається з нерозумінням, відчуженням, безответностью або обманом, внаслідок чого він стає на шлях помсти:

«Під ношею буття не втомлюється
І не хладеет горда душа;
Доля її так скоро не вб’є,
А лише збунтуються; помстою дихаючи
Проти непереможної, багато зла
Вона готова здійснити…»
(«1831-го червня 11 дня»).

Або вибирає самотність, бездіяльність і розчарування в усьому земному. Віддаляючись від людей, герой зберігає внутрішній геній і свободу духу, періодично йдучи в споглядання («Бажання», «Хто в ранок зимовий, коли валить», «Небо і зірки») і спокій («Виходжу один я на дорогу»).

Жага свободи, прагнення до ідеалу, спроби змінити щось в світі відображають основний конфлікт романтизму – суперечність між ідеалом та дійсністю в поезії Лермонтова він досягає крайнього напруги. Це веде до того, що земне буття часто розцінюється як марна, безцільне, адже закладені в генії, таланти не можуть тут втілитися в життя, марноту активної діяльності та самовіддачі спостерігаємо у вірші «Пророк».

Поет, його призначення і доля ще одна важлива тема в ліриці Лермонтова («Пам’яті А. В. Одоєвського», «Не вір собі», «Смерть поета», «Пророк», «Поет»). Поет покликаний впливати на народну юрбу. Обраність і сила поета, тягнуть за собою появу «метафізичної» тривоги, непояснених душевних терзань, думки про швидкоплинність і непомітності людського життя перед обличчям вічного буття.
Автор зіставляє поета не тільки пророк, але і з самим Творцем: «Твій вірш, як божий дух носився над натовпом» («Поет»). Нерідко мова йде про суперечку, діалог між поетом і божеством. Ропщущий поет весь час вимагає звіту від Бога: «І я почав голосно нарікати…» («Азраїл»). Його промови, звернені до божества, пофарбовані особистої інтонацією і звучать претензії до рівного. Поет також дорікає Бога у невтручанні, коли ллється Кров людей похилого віку, розтоптаних дітей» в «постійної» і «марною» ворожнечі людей.

Необхідно відзначити, що ім’я Христа практично не зустрічається в творах Лермонтова, що свідчить про певне сприйняття божества. Бог постає у нього як творець світу і творець природи («Кладовище»). Ліричний герой Лермонтова, хоча і вірить в існування Бога («Вір, що є на небі Бог і тільки», «Іспанці»), але сумнівається в більшості принципів біблійної віри (в добрості провидіння, в божому милосерді, в загробному існування).

Бог і природа протистоять у нього бунтівному «вічного нарікань» людського «Я» («Демон», «Мцирі»). Причому байдужість Бога переноситься і на створену їм природу, байдужою до людини у своїй красі:

«Година розлуки, годину побачення,
Їм не радість, ні печаль;
Їм в прийдешньому немає бажання,
І минулого не шкода…
Будь до земного без участья
І безтурботна, як вони!».
(«Демон»)

Однак весь ціннісний світ Лермонтова організований навколо біблійної символіки, побудований на антитезах райського саду і пекельної безодні, блаженства і прокляття, невинності і гріхопадіння. Біблійні теми викликають у Лермонтова особисто-психологічний відгук. В його поезії з’являється тема чудовою надлюдської могутності, якою наділений поет. Так, ми спостерігаємо химерне поєднання богоборчих мотивів традиційної народної християнською етикою і мораллю, осквернення яких неприпустимо.

Тему любові розкривають багато вірші поета, який, на жаль, не пізнав щастя в цій області («В полдневный жар в долині Дагестану», «Розсталися ми, але твій портрет», «Молитва» («Я, мати, Божа, нині з молитвою»), «На світські ланцюга»). Практично завжди світлі, повні надії настрої змінюються появою мотивів самотності, помсти жорстокої коханої, розчарування і недоступності чистою, взаємної любові. Любовна лірика являє собою ємне жанрово-тематичне наповнення: багатство змісту не укладається в рамки тільки любовної лірики. Так, вірш «Жебрак», адресоване Е. А. Сушковой представляє нам не тільки обманутого закоханого, але і зачіпає соціально-політичні проблеми, містить філософські, богоборчі мотиви.
Таким чином, у творчості Лермонтова органічно поєднуються романтичні мотиви свободи, героїзму, обрання з філософськими роздумами на тему Бога, буття, долі, призначення і є досить актуальними для сучасного поетові суспільства.

Короткий опис і характеристика мотивів творчості Михайла Лермонтова стане у пригоді учням 9 класів для презентації або твори на тему «Основні мотиви лірики Лермонтова».

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: