Центральним чином всесвітньо відомого роману Ф. М. Достоєвського “Злочин і покарання” є образ Родіона Раскольникова. Читач сприймає те, що відбувається крізь світовідчуття саме цього персонажа – неохайного і зубожілого студента. З перших сторінок Родіон Романович постає перед нами як підозрілий та тривожний людина. Дрібні і незначні події сприймаються ним дуже болісно.
Зловісний задум Раскольникова розкривається перед читачем поступово. Виявляється, що головний герой одержимий єдиною ідеєю. Всі його думки про одне: він повинен випробувати на практиці свою теорію, яка ділить людей на “тварюк тремтячих” і “вищих”. Родіон Розкольників хоче переконатися в тому, що він не належить до розряду “тварюк тремтячих”. Для цього йому необхідно провести жахливий експеримент – вбити людину, переступивши тим самим загальнолюдські моральні закони.
Об’єктом свого експерименту Розкольників вибирає стару лихварку, яку він вважає “вошью”, але від якої повністю залежить матеріально. А згідно теорії героя, воша можна прибити без всякої жалості. Головний герой впевнений, що гроші старої принесуть користь усьому людству, якщо потраплять до нього в руки. Розкольників вирішується на злочин, адже вбивство йому здається виправданим цілої теорією. Таким чином, стає очевидним, що головну роль в мотивації до злочину відіграє не бажання збагатитися, а божевільна теорія Раскольникова.
Однак, муки совісті, які охоплюють Раскольникова, приводять його до розуміння неспроможність своєї теорії. Він віддається самознищенню і самокритики. Зневірений злочинець шукає співчуття у Соні Мармеладовой, яка показує головному герою новий життєвий орієнтир – християнське співчуття і всепрощення. Родіон Розкольників відрікається від своєї теорії і кається у скоєному злочині, приймаючи заслужене покарання.
Таким чином, Достоєвський повною мірою розкрив свою майстерність, створивши унікальний образ ідейного злочинця, який в повній мірі переосмислив своє трагічне оману і знайшов у собі сили відродитися до нового життя.