Для людини має велике значення, чи є в його житті сенс. Кожна людина прагне максимально проявити себе. Але ясніше за все особистість проявляється у кризових ситуаціях, наприклад, таких, як стихійні лиха чи війни.
Війна – страшний час. Вона постійно випробовує людину на міцність, вимагає повної віддачі сил. Якщо ти боягуз, якщо не здатний до терплячого і самовідданій праці, якщо не готовий пожертвувати своєю зручністю або навіть життям заради спільної справи – гріш тобі ціна.
Наша країна часто була змушена воювати. Найстрашніші війни, що випали на долю предків, – цивільні. Вони вимагали самого важкого вибору, часом повністю ламали склалася у систему цінностей людини, так як часто незрозуміло було, з ким і за що воювати.
Так звані вітчизняні війни – це захист країни від зовнішнього нападу. Тут все зрозуміло – є ворог, що загрожує всім, готовий стати господарем на землі твоїх предків, диктувати на ній свої правила, а тебе зробити рабом. В такі моменти наш народ завжди демонстрував рідкісне одностайність і звичайний, повсякденний героїзм, що проявлявся у будь-якій дрібниці, будь це жорстокий бій або чергування у медсанбаті, виснажливі піші переходи або риття окопів.
Щоразу, коли ворог хотів перемогти Росію, він плекав ілюзії, що народ незадоволений своїм урядом, що ворожі війська будуть зустрінуті з радістю (і Наполеон, і Гітлер, швидше за все, були в цьому переконані і розраховували на легку перемогу). Запеклий опір, який надавав їм народ, повинно було їх спочатку дивувати, а потім – страшно дратувати. Адже вони на нього не розраховували. Але наші люди ніколи не були поголовно рабами. Вони відчували себе частиною рідної землі і не могли віддати її на поталу чужинцям. Героями ставали всі – і чоловіки – бійці, і жінки, і діти. Кожен вніс свій внесок у спільну справу, кожен брав участь у війні, всі разом відстояли Батьківщину.