Мотрона Василівна Григор’єва – селянка в селі Тальново, самотня жінка років 60-ти, по хворобі звільнена від роботи в колгоспі. М. “допомагала чужим людям безкоштовно”, а сама “за обзаводом не гналася”: не заводила “добра”, не намагалася роздобути квартиранта. Головним багатством М. були діжки і горщики з улюбленими фікусами, а також стара колченогая кішка, підібрана на вулиці, брудно-біла коза з кривими рогами, миші та таргани. Ще до революції М. вийшла заміж тому, що “мати у них померла…рук у них не вистачало”. Чоловіком М. був молодший брат Юхим, хоча любила вона старшого – Тадея. Але той пішов на війну і пропав. Три роки М. чекала Тадея, але трохи не дочекалася – він повернувся до вже заміжньою М. У героїні було 6 дітей, але всі вони померли маленькими. Під час Великої Вітчизняної війни пропав чоловік М. і вона залишилася одна. Тому взяла на виховання молодшу дочку Тадея – Кіру. Вставала М о 4-5 годині ранку, працювала до пізнього вечора, але як би не втомлювалася, завжди була доброзичлива і привітна. Завжди М. боялася обтяжити собою. Коли героїня хворіла (а це траплялося регулярно, 2 рази на місяць), вона не скаржилася, зайвий раз боялася викликати лікаря. Героїня вірила в Бога, кожна справа починала з маленькою молитви – “З Богом!” Коли виросла вихованка Кіра, М. вирішила віддати їй свою світлицю. Для цього довелося розділити будинок. М. кинулася допомагати перевозити майно. Рятуючи речі Тадея, які застрягли на санях на залізничному переїзді, М. потрапила під поїзд. Її відсутність в цьому світі відразу стало помітно: до кого тепер звертатися за допомогою? На тлі смерті М. проявляються жадібні характери її сестер, Тадея, подруги Маші, які на похоронах починають ділити убогий скарб героїні. Бачачи все це, оповідач розуміє, що “не стоїть село без праведника”, тобто без М.