Уміння читати хороші книги зовсім не рівнозначно знання грамоти.
Правилом йди завзято: щоб словам було тісно, а думкам – просторо.
У кожному слові безодня простору, кожне слово неосяжне…
Мова не йтиме в ногу з освітою, не буде відповідати сучасним потребам, якщо не дадуть йому виробитися з свого соку і кореня, перебродити на своїх дріжджах.
Звертатися зі словами треба чесно.
Нехай буде честь і слава нашій мові, який в самородному своєму багатстві, майже без всякого чужого примеса, тече як горда, велична річка шумить, гримить – і раптом, якщо треба, пом’якшується, дзюрчить ніжним джерельцем і солодко вливається в душу, утворюючи всі заходи, які полягають тільки в падінні і підвищенні людського голосу.
І в давнину, і в новітній час ораторство було одним з найсильніших важелів культури… У сутності адже для інтелігентної людини погано говорити повинно б вважатися такою ж неприличием, як не вміти читати і писати, і у справі освіти й виховання навчання красномовства слід було б вважати неминучим.
Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне і вічно знову розпускається цвіт усього його духовного життя.
Як не кажи, а рідна мова завжди залишиться рідним. Коли хочеш говорити по душі, жодного французького слова в голову не йде, а якщо хочеш блиснути, тоді інша справа.
Нові слова іноземного походження вводяться в російську друк безупинно і часто зовсім без потреби, і – що все прикріше – ці шкідливі вправи практикуються в тих самих органах, де все гаряче стоять за російську національність і її особливості.
Бережись вишуканої мови. Мова має бути простий і витончений.
У всі часи багатство мови і його ораторське мистецтво йшли поруч.
Російська мова в умілих руках і в досвідчених вустах – красивий, співучий, виразний, гнучкий, покірний, спритний і місткий.
Мова є ніби зовнішній явище духу народів, – їхня мова є їх дух, і дух є їх мову.
Немає таких звуків, фарб, образів і думок – складних і простих, – для яких не знайшлося б у нашій мові точного вираження.