Ти чесно йшов до однієї високої мети-Н. А. Некрасов Віссаріон Григорович Бєлінський – великий представник революційної демократії – все своє життя присвяти невтомну боротьбу з самодержавно-кріпосницьким державних нотаріусів? ством і всіма її породженнями і наслідками у обШе жавної життя. В. Р. Білінський народився 30 травня 1811 року в Свеаборг, сім’ї флотського лікаря. Дитинство пройшло в Пензі. Вже раннього тління відкрили перед майбутнім великим критиком самі ^ Bie боку громадського побуту, будили протест проти Т6 посту. В 1829 році, вступивши до Московського універ-^ т Бєлінський виявляється в центрі могутнього визволитель-З руху. В цей час він пробує себе на літературному 6 поиШе> пише п’єсу “Дмитро Калінін”, за яку в 1832 V був виключений з університету. У 1833-1834 роках починається його діяльність як кри-яка. У боротьбі за реалістичне напрям літератури Білин-кий особливе значення надавав творчості Н. В. Гоголя (в 1835 році стаття “Про російську повість і повістях Гоголя”). Для критика Гоголь став знаменням не тільки нової літературної школи, але і зростаючого визвольного руху. Повісті Миколи Васильовича представлялися Белінського “вершиною російської прози”. Критик розкрив природу гоголівської сатири, зрозумів, що комізм письменника в самій своїй життєвій основі трагічний. Пушкін першим звернув увагу на “новий молодий талант” – Бєлінського. В 40-е роки XIX століття Віссаріона Григоровича ненадовго охоплює настрій “примирення з дійсністю”, так зване “прекраснодушие”, яке дуже швидко закінчується. Бєлінський переїжджає в Петербург, докорінно змінюється його світогляд, тут він стає “шаленим” борцем з самодержавством. Критик вів непримиренну боротьбу з шовіністами, що підтримують ідеї “народності”, і зі слов’янофілами, намагаються відгородити Росію від революційних ідей, а з ними і від культури Заходу. Бєлінський ставив перед літературою найважливішу задачу – викриття кріпосництва і кріпосників. Він обґрунтував теорію критичного реалізму в російській літературі, говорив про суспільну роль мистецтва в цілому. З 1839 по 1846 рік Бєлінський плідно працював у Журналі “Вітчизняні записки”, успішно редагованому Н. А. Некрасовим. Велика була роль Бєлінського – критика в громадському та літературному житті того часу. Він успішно спростовував на-йадки і наклеп на Пушкіна, Лермонтова, Гоголя. У статтях *Герой нашого часу М. Лермонтова” і “Вірші Лермонтова” критик дав глибоке історичне висвітлення творчої м-°і Діяльності великого поета, допоміг суспільству розібратися в простому творчості Лермонтова. На думку Бєлінського, Лер-OHTOB – поет революційного протесту, носій прогресивно-0 позитивного початку. Поява в 1842 році геніальної гоголівської поеми “твые душі” послужило для Бєлінського приводом, щоб дати лубленное розкриття об’єктивного прогресивного сенсу якості Гоголя і його послідовників. “Мертві душі”, за визначенням критика, найповніше художнє зображення кріпосницького суспільства, безк щадный обвинувальний акт, спрямований проти всієї само-державно-кріпосницької Росії. Пушкін і Гоголь зіграли виняткову роль у формИр0. користання культурних принципів Бєлінського. На їх творах ріс і мужнів його талант. Серед літературної спадщини Бєлінського 11 статей на “Твори Олександра Пушкіна” займають особливе місце. Вони по праву є завершенням усієї літературної діяльності геніального критика. У статтях Бєлінського дано повне і ясне розуміння поезії Пушкіна з реалістичних і демократичних позицій. Критик вбачав найтісніший зв’язок між поезією Пушкіна і епохою дворянських революціонерів-декабристів. Віссаріон Григорович обґрунтував спадкоємність літератури XVIII і XIX століть, пояснив роль Фонвізіна, Крилова, Державіна у формуванні правдивого художнього зображення сучасної їм дійсності. Бєлінський писав, що Пушкін увібрав в себе, подібно величезному моря, всі потоки та струмки російської поезії. Але Пушкін не тільки успадкував все краще в поезії своїх попередників, у першу чергу Державіна, Фонвізіна, Крилова, його поезія має новаторський характер. Поет родоначальник нової літератури, основоположник художнього реалізму. Пушкін і Гоголь стали творцями “натуральної школи”. Бєлінський дав геніальне історичне та естетичне пояснення творчості Пушкіна, розкрив неминуще естетичне значення і цінність його для російської та світової літератури. Треба сказати, що критик був тисячу разів правий, його передбачення підтвердилося. У 1847 році Бєлінський у зв’язку з хворобою змушений був виїхати на лікування в Зальцбурнн. Тут він отримав твір Гоголя “Вибрані місця з листування з друзями”, на яке відгукнувся гнівною статтею “Лист до Гоголя”. Критики розкривав реакційне значення останнього праці Гоголя. Тє-лінський писав, що майбутнє Росії, російського народу – чи ліквідацію самодержавства і кріпосницького права, які I голота намагався виправдати і з якими примирився в конд життя. Восени 1847 року Бєлінський важко хворим повертається Петербург – Тут він працює над своїми останніми стаття – 8 “Погляд на російську літературу 1846 року”, “Відповідь Москви – 11 “”V” “Погляд на російську літературу 1847 року”. Незважаючи FflH”Nj хвороба, ці роботи вражають пристрасною переконаністю, сі – ^ой і веР°ї авт°Ра в майбутнє Росії. 26 травня 1848 року Бєлінський помер. Весь свій великий дар олемиста і трибуна, всю силу своєї пристрасної душі він віддав боротьбі з застарілими і реакційними ідеями холопів самодержавства. Геніальні ідеї Бєлінського не застаріли й у наші дні. Ми дивимося на класичну російську літературу XVIII-XIX століть його очима. Його прекрасні статті самі стали класикою, увійшовши в золотий фонд російської критики.