Не стріляй у птаха

Колись відомий у всьому світі дослідник природи Джеральд Даррел сказав дуже мудрі слова: “Пам’ятайте, у рослин і тварин немає депутатів, їм не кому писати і скаржитися, за них нікому заступитися, крім нас, людей, які разом з ними заселяють цю планету”. На жаль, людство повело себе так, що винищували тих, кого тепер іноді називає своїми меншими братами. Не завжди пострілами в безневинну птаха або звіра можна назвати розумними діями. Наша країна переживала час, коли активно почали осушувати болота. В результаті зникали ті види птахів, для яких болотиста місцевість завжди була природною середовищем існування.

А скільки лугів пішло під воду під час створення штучних морів. Сьогодні вже говорять про те, що такий підхід був недоцільним. Але втраченого не повернеш. І від цього також найбільше постраждала природа.

Тому ті звірі і птахи, які колись були традиційними для України, сьогодні стають феноменами природи, рідкісними зразками фауни нашого краю, “експонатами” для “Червоної книги” або музею природи.

Чорний лелека, пугач, сип… Цих птахів можна назвати патріархами нашого природного світу. Вони пережили багато епох, катаклізмів, які існували мільйони років. Але тепер можуть зникнути як вид, стають приреченими на вимирання. Ми втрачаємо не тільки птахів, а й народні звичаї, які формувалися століттями, привчали людей з раннього дитинства шанобливо ставитися до своїх слабким супутникам на планеті, до охорони оточуючого світу. В українській національній традиції раніше існувало чимало дій, пов’язаних з птахами, спрямованих на розуміння того, що кожну слабку птицю треба берегти, не наносити їй шкоди. Скажімо, навесні, перед поверненням з далеких країв перелітних птахів, обов’язково відбувався вже втрачений сьогодні обряд відозви птахів.

Раніше люди уважно придивлялися до того, як поводять себе птахи. Адже вони мають природній інстинкт, який віщує багато. Споконвіків у нашого народу були улюблені птахи, до яких ставилися з особливою любов’ю. Якщо селилися на дому лелеки, сім’я раділа. Адже цей птах приносить щастя. Берегли також ластівчине гніздо під дахом. Так як і ластівки добро віщують. Недарма, напевно, виникло повір’я: коли бачиш першу ластівку, їй услід обов’язково потрібно кинути грудку землі і промовити: “На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро”. Звичайно, це лише традиції. Можна вірити в їх силу чи сумніватися. Але вони спрямовані на виховання любові до природи, живого світу на землі, фауни рідного краю.

Така іронія долі, коли для людини політ у космос сприймається мало не буденною реальністю, а збереження польоту однією-єдиною птиці в синьому небі може стати непереборною проблемою. Ми дуже мало знаємо про те, як виникають ті або інші види природи на землі, чому вони зникають, звідки взялася така біда як пташиний грип. Наші наукові знання настільки мізерні, що ми не можемо спрогнозувати, як позначиться на існуванні людини втрата того чи іншого живого виду, наскільки фатальним для існування планети може стати погіршення екологічного стану природи взагалі.

Може, екологія природи починається з екології наших душ, з чистоти помислів, з якими сприймаємо навколишній світ, від того, чи знайдемо взимку крихту хліба для маленької синички, чи вилікуємо пораненого лелеку, чи не выжжем з нерозумної голови очеретяні плавні біля річки або суху траву вздовж дороги, в яких живуть цілі колонії необхідних для природної рівноваги істот? Хто тепер замислюється над необхідністю оберігати беззахисних птахів тоді, коли починається так званий сезон тиші, і в гніздах стають на крило молоді птахи?

Вчені багатьох країн вважають, що охорона рослинного і тваринного світу на землі – одна з найбільш актуальних сучасних проблем людства. Ось тільки далеко не всі представники цього людства усвідомлюють загрозу, яку несе зникнення живих видів на планеті. Ми забуваємо, не розуміємо або не хочемо зрозуміти, що природа тендітна. Вона – храм, в який треба приходити з чистими помислами і чесними думками, який потрібно оберігати від шкідливих впливів, злого Умислу тих, за кого страждає живий світ.

Сьогодні радіоефір, екрани телевізорів заполонила реклама, покликана “робити” гроші. Чому нікому не прийде в голову, що найбільш актуальним має стати заклик: “Не піднімай руку на птицю! Зупинись! Подумай! Може, вона остання? Може за нею прийде твоя черга залишити цей світ?”.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь