“Мертві душі” – саме найбільше гоголівське творіння, про який до цих пір ходять безліч загадок. Ця поема була задумана автором у трьох томах, але читач може бачити тільки перший, так як третій том, із-за хвороби, так і не написав, хоча задуми були. Другий том самобутній письменник написав, але вже перед самою своєю смертю в стані агонії він випадково або навмисно спалив рукопис. Кілька глав цього гоголівського тома все-таки збереглися і до наших днів.
Гоголівське твір має жанр поеми, під яким завжди розумівся лірико-епічний текст, який написаний у формі вірша, але має при цьому романтичний напрямок. Поема, написана Миколою Гоголем, відступала від цих принципів, тому деякі літератори знайшли використання жанру поеми як знущання автора, інші ж вирішили, що самобутній письменник використав прийом прихованої іронії.
Микола Гоголь дав такий жанр свого нового твору не заради іронії, а для того, щоб надати йому глибокий сенс. Зрозуміло, що гоголівське творіння втілило у собі іронію і своєрідну художню проповідь.
У Миколи Гоголя основним прийомом зображення поміщиків і губернських чиновників є сатира. В гоголівських образах поміщиків показаний розвивається процес деградації цього стану, який викривав всі їх вади і недоліки. Іронія допомагала сказати автору про те, що перебувало під літературним забороною, і дозволяла обійти всі цензурні перепони. Сміх письменника здається добрим і хорошим, але пощади від нього немає нікому. Кожна фраза в поемі має прихований підтекст.
Іронія присутня в гоголівському тексті всюди: в авторській мові, у мові героїв. Іронія – основна прикмета гоголівської поетики. Вона допомагає нам відтворювати реальну картину дійсності. Проаналізувавши перший том “Мертвих душ”, можна відзначити цілу галерею російських поміщиків, чию детальну характеристику дає автор. Основних персонажів, які описані автором настільки детально, що здається, читач знайомий особисто з кожним із них, усього лише п’ять.
Гоголівські п’ять персонажів-поміщиків описані автором так, що здаються різними, але якщо вчитатися в їх портрети більш глибоко, то можна помітити, що у кожного з них присутні ті риси, які характерні для всіх поміщиків Росії.
Читач починає знайомство з гоголівськими поміщиками з Манілова і закінчується описом колоритного образу Плюшкіна. В такому описі є своя логіка, так як автор плавно переводить читача від одного поміщика до іншого, щоб поступово показати ту страшну картину кріпосницького світу, який загниває і відбувається його розкладання. Микола Гоголь веде від Манілова, який за авторським описом постає перед читачем мрійником, життя якого проходить безслідно, плавно переходячи до Настасьї Коробочці. Сам автор називає її “дубинноголовой”.
Цю поміщицьку галерею продовжує Ноздрев, який постає в авторському зображенні картковим шулером, брехуном і марнотратником. Наступний поміщик – Собакевич, який все намагається використати своє благо, він господарського і розважливий. Результатом цього морального розкладання суспільства є Плюшкін, який за гоголівським опису виглядає, як “діра на людстві”. Розповідь про панів у такий авторської послідовності посилює сатиру, яка покликана викривати пороки поміщицького світу.
Але поміщицька галерея на цьому не закінчується, так як автор описує ще й чиновників міста, який відвідав Чичиков. У них немає ніякого розвитку, їх внутрішній світ перебуває в стані спокою. Основні вади чиновницького світу – підлість, чиношанування, хабарництво, невігластво і свавілля влади.
Поряд з гоголівської сатири, що викриває поміщицьку російську життя, автор вводить елемент уславлення руської землі. Ліричні відступи показують смуток автора про те, що якийсь відрізок шляху пройдено. Тут виникає тема жалю і надії на майбутнє. Тому ці ліричні відступи займають особливе і важливе місце в гоголівському творі. Розмірковує Микола Гоголь про що: про високе призначення людини, про долю народу і Батьківщини. Але цим роздумам протиставлені картини російського життя, які пригнічують людину. Вони похмурі і темні.
Образ Росії – це висока ліричний рух, який у автора викликає найрізноманітніші почуття: сум, любов і захоплення. Гоголь показує, що Росія – це не тільки поміщики і чиновники, але і російський народ з його відкритою душею, який він показав у незвичному образі трійці коней, які швидко і без зупинок мчить вперед. У цій трійці міститься основна сила рідної землі.