Прем’єра “Грози” Островського відбулася в 1859 році в Петербурзі. Ця п’єса, за словами А. А. Григор’єва, справила на сучасників враження “сильне, глибоке”. Навколо неї розгорілися неабиякі суперечки. У центрі їх уваги були проблеми, порушені у творі. Особливі дискусії викликав образ головної героїні “Грози” – Катерини Кабановой.
Але і інші персонажі твору зовсім не однозначні. Так, наприклад, образ вченого-самоучки Кулігіна довгий час розглядався як суто позитивний. Він вважався одним з небагатьох, хто протистояв “темному царству” Калинова. Всіма думками і вчинками цей герой хотів покращити життя своїх співгромадян, але кабанихи і дикі виявилися сильнішими.
Чи Так це насправді? Хто такий Кулигин – ще один “промінь світла в темному царстві”, жертва калинівського світу або звичайний обиватель? Цей герой з’являється вже на самому початку п’єси. Він досить добре освічений (порівняно з “темними” калиновцами), володіє тонкою і вразливою душею. Кулигин відчуває прекрасне, вміє захоплюватися красою, помічати в буденних речах незвичайне. Він каже Кудряшу, дивлячись на Волгу: “Вид незвичайний! Краса! Душа радіє”.
Кудряш називає Кулігіна “антик, хімік”. Це, по-моєму, позначає відношення калиновців до героя. Його не розуміють і не приймають, вважають диваком, трохи божевільним. Сам Кулигин називає себе механіком-самоучкою.
Цей герой бачить, що відбувається навколо, за стінами купецьких будинків. За своїми переконаннями це добра, гуманна людина, не приймає і засуджує патріархальний деспотизм Калинова. Побачивши сварку Дикого з племінником, він зауважує: “Знайшов місце!” Але ця фраза насторожує. Виходить, що головне для героя – щоб люди чого не подумали. Тобто, на думку Кулігіна, на людях повинно бути все шито-крито, а вдома, за стінами – може відбуватися все, що завгодно. Але ж це логіка Кабанихи і їй подібних. Значить, багато в чому Кулигин – продукт калинівського суспільства, він мислить так само, як і вони.
Це підтверджує і поведінку героя. Він вважає, що “краще вже стерпіти”, що відкрито відповісти на хамство Дикого, шанобливо знімає перед цим купцем шапку, радить Борису “намагатися догоджати як-небудь” дядькові-самодурові.
Далі з’ясовується, що Кулигин дико боїться “батьків міста”, боїться косих поглядів, неприйняття. Він бачить всі недоліки Калинова, що гублять людські душі. Характеристики Кулігіна досить точні і мітки. Про Кабаниху, наприклад, він говорить, що вона “ханжа”, замучила всіх домашніх. Але цей герой навіть думати боїться боротися, виправляти звичаї Калинова: “З’їдять, живого проковтнуть. Мені вже й так, добродію, за мою балаканину дістається; так не можу, люблю розмову розсипати!”
Мета життя Кулігіна – винайти вічний двигун. Ця мрія, як не дивно, розкриває всі його негативні сторони. По-перше, неосвіченість, таку ж, як у калиновців. Ті знання, якими він володіє, у чому поверхові й неточні. Кулигин знати не знає, що ідея вічного двигуна суперечить усім законам фізики, а значить, винайти його неможливо. Мрія цього героя утопічна, нездійсненна, вона марна, як і він сам.
Крім того, цікаво, для чого герой хоче винайти перепетуум-мобілі. Не для того, щоб облагодетельстововать все людство. Кулигину не вистачає сміливості для такого масштабу його думок. Ідеї героя набагато приземленіше. Він чув, що англійці дають за це винахід “мільйон”: “я б все гроші для суспільства і вжив, для підтримки. Роботу треба дати міщанству. А то руки є, а працювати нема чого”.
Але, на мій погляд, і ці “малі справи” героя – утопія. При його раболепском відношенні до диких і кабанихам, при його боягузтва нічого не вийде. Гроші будуть використані так, як того захочуть “батьки” Калинова. І приклад цьому – епізод з громовідводом, який Кулигин хотів встановити в місті. Справа корисна і гарна, але у героя не вистачило сміливості, наполегливості, твердості, хитрощі, щоб переконати Дикого. У підсумку перемога залишилася, звичайно ж, за купцем. А Кулигин вирішив: “Нічого робити, треба скоритися! А от коли буде в мене мільйон, тоді я поговорю”.
Цей мільйон став для героя певним прикриттям, стіною, захистом. Насправді, він і не хоче його отримати. Адже тоді доведеться щось робити, розмовляти з “сильними світу цього”, а на це Кулигин не здатний.
І все ж цей герой не такий вже поганий. Він, разом з іншими, виніс тіло Катерини з води, він всією душею шкодував цю жінку. Його останні слова – це крик душі героя: “Ось вам ваша Катерина. Робіть з нею, що хочете! Тіло її тут, візьміть його; а душа тепер не ваша: вона тепер перед суддею, який милосерднішими вас!”
Так позитивний або негативний герой Кулигин? У ньому є позитивні і негативні якості, як втім, і в будь-якій людині. Кулигин слабохарактерний, підпорядкований “темному царству”. В його душі закладено багато хорошого, світлого, творчого, але все це поховано Калиновим. Швидше за все, на мій погляд, цього героя можна назвати жертвою “темного царства”. У мене він викликає насамперед жалість і співчуття, як слабкий, але світлий чоловік.