Ілля Ілліч Обломов з роману Гончарова – один з самих незвичайних, цікавих і яскравих героїв російської літератури. Той, хто познайомився з ним, напевно, вже ніколи не зможе забути цього, на перший погляд, забавного персонажа.
Про зовнішність Обломова Перед читачем Ілля Ілліч постає таким собі пухким, симпатичним чоловіком тридцяти двох – тридцяти трьох зроду. У нього приємне обличчя, блакитні очі, світле волосся. Все в його зовнішності говорить про спокій, м’якості, розслабленості… Тільки от, дивлячись на нього, хочеться заснути. І ще відштовхує засмальцьований халат, в який Обломов одягнений мало цілодобово – видно, що він давно не стиран. Так, і взагалі, охайний зовнішній вигляд Іллі Ілліча не назвеш. Таке відчуття, що цій людині довелося провести кілька днів або навіть тижнів далеко від дому, без елементарних побутових зручностей. Але ні – він знаходиться в своїй оселі і має достатньо коштів, щоб вчасно віддавати речі в прання, митися теплою водою з милом і навіть містити прислугу.
Чому ж тоді так пошарпаний і “затасканий” Обломов? Що відбувається з чоловіком у самому розквіті сил, якщо він так сильно запустив і себе, і свій одяг, і свою кімнату? На книжкових полицях пил, халат пом’ятий і відверто брудний (напевно, і запах від нього виходить відповідний), сам Ілля Ілліч виглядає заспаним і обрюзгшим. Може, в нього щось сталося? Якась трагедія,
Або він захворів депресією… Не миється, не голиться, нікуди не ходить, лежить собі на дивані і дивиться в стелю. Точно – біда у людини!
Про внутрішньому світі героя Ледве роман “Обломов” побачив світ, на його головного героя тут же накинулися літературні критики. Вони досліджували персонажа вздовж і впоперек, навісили купу ярликів і діагнозів, назвали символом гнилого капіталістичного суспільства, втіленням занепаду і деградації. Можливо, в чомусь вони й праві… А моє ставлення до Обломову таке: мені його просто шкода. Ця людина викликає у мене щире співчуття. Адже він нікому нічого не робив поганого. Від природи був добрим і розумним. Як і більшість людей в молодості мріяв змінити світ на краще, зробити героїчні вчинки. І навіть не марнославство або амбіції змушували його цього бажати. Навіть цього гріха у Обломова не було! Він, насправді, хотів допомогти, принести користь. Не для того, щоб увійти в історію, а для того, щоб людям стало легше жити. До речі, відсутність амбіцій теж, швидше за все, зіграло свою роль в сумній долі Іллі Ілліча. Але все-таки… Як вийшло, що молодий, освічений людина із забезпеченої сім’ї, повний ідей і прагнень, поховав себе живцем у курній кімнатці? Як він дійшов до такого стану, коли саме елементарне дію (наприклад, написання листа) вже викликало у нього напад паніки? Як перетворився симпатичний юнак у пухку масу жиру і поту, що підноситься над диваном і вдень, і вночі?
Про причини Причини є у будь-якого явища. Є вони і тут. Мені здається, що “обломов” живе в кожній людині без винятку. Всім нам хочеться труднощів, а хочеться легких шляхів. І ми з радістю прогуливаем уроки, якщо з’явиться така можливість, і отлыниваем від виконання домашніх завдань. І мріємо виграти мільйон, щоб жити на відсотки і нічого не робити. Більшість людей вранці думає про те, як набридло вставати в таку рань і куди йти, як хотілося б залишитися вдома, під тепленьким ковдрою. Але, тим не менш, вони піднімаються і йдуть. А Обломов – ні. Він продовжує лежати, незважаючи на щоденні обіцянки самому собі почати, нарешті, діяти. Прогрес є наслідком протиріч. Одне з них – між потребами і можливостями. Наприклад, хочеться їсти, а грошей на їжу немає. Виникло протиріччя. Щоб усунути його, людина йде працювати. І це – прогрес. А у Обломова з самого дитинства був налагоджений побут. Йому не доводилося думати про шматок хліба – він спокійно жив на доходи від родового маєтку… Тому міг дозволити собі піти зі служби, коли вона йому набридла. І не бігати в пошуках іншого місця. Був би він марнославний – не зміг би задовольнятися тим, що має, хотів би більшого. Але амбіції в Іллі Ілліча не було. Так що, ні батога, ні пряника в його випадку не вийшло. Плюс гострий розум персонажа. Він теж йому нашкодив. Обломов прекрасно бачив недоліки людей і навколишнього його суспільства в цілому. Все це йому було огидно. Він не бажав розчинятися в сірій масі, охопленої снобізмом, міщанством та іншими хворобами дурнів. В ідеалі було б щось робити, щось міняти… Хоч взяти і піти в школу – вчити дітей, прищеплювати їм інші, найкращі якості. Але Обломова, як кажуть, засмоктало. Він так і залишився людиною-паростком. З багатим, але на жаль, ні на грам не реалізованим, потенціалом. Він настільки загруз у своєму смердючому болоті, що навіть кохання до Ольги – сильне, велике почуття – не змогла вирвати його з тліну. А це був його вірний і, на жаль, останній шанс… Але страх клопотів, пов’язаних з майбутнім одруженням, виявився сильнішим за почуття. Втративши любов, Обломов був приречений. Немов серце, заросле жиром і вже не здатне тому повноцінно працювати, він поступово згасав. Удари ставали все тихіше, все рідше… Поки не припинилися зовсім.
Висновок Ілля Ілліч наприкінці роману вмирає. І моє ставлення до Обломову пронизане співчуттям. Марно прожите життя – це завжди сумно. Але літературний герой жив не даремно. Думаю, дуже багатьох він врятував і ще врятує від пастки м’якого дивана. Обломов всім нам показав, що розслаблятися не можна. Потрібно діяти. Рух – це життя. А пасивність веде до вірної смерті.
