Моє ставлення до фізичної культури
Змінився світ за останні 20 років, змінилися погляди. І діти наші більше у моніторів комп’ютера, не відстають від них і дорослі. І їм практично ніколи займатися дітьми. Фізична культура втратила свою масовість серед населення. І сьогодні це питання більш ніж актуальне. Адже рідко можна побачити батьків разом з дітьми, що здійснюють легкі пробіжки навколо будинку в тіні парків та алей вранці, захопленими на хокейних коробках і стадіонах. Всі стали менше рухатися, адже фізична культура – це не тільки рух, але і здоров’я. Любов, прищеплена з дитинства до фізкультури, це запорука великих перемог у житті для дитини, яка розвине в ньому прагнення рости інтелектуально і пізнати феєрверки перших перемог.
А що говорити про хворих дітей, які в силу природного недуги або страждають захворюваннями дитячого аутизму або синдромом Дауна, які не можуть на рівних зі звичайними дітьми боротися і перемагати на спортивних аренах. Дітям не треба встановлювати світові рекорди, але пробігтися по свіжому повітрю, стрибнути у довжину або висоту, зайнятися спортом, чи не це задоволення, від якого просто захоплює дух і принесе щасливі хвилини своїм батькам в нагороду. Єдине, чого не дуже хочеться не тільки для дітей з вадами у розвитку,
А для всіх діток, це скасувати фізичної культури в освітніх установах змагальність і перевести уроки в розряд лікувальної фізкультури.
Тому що сильному і здоровій дитині не треба докладати великих зусиль, щоб досягти нормативу, ніж слабкого фізично. Але для нього, це послужить стимулом до перемоги, дозволить йому рухатися, розвиватися і досягти грандіозних результатів. І здійсняться чудеса не на небесах, а в реальному житті, де кожен зможе в силу своїх здібностей і можливостей рухатися, увійшовши в азарт, забуваючи про свої болячки, а вони є у кожного сьогодні дитини. І яке це щастя бачити радість. І впевнена, що, як і у минулі часи в життя увійде масовість фізичної культури, а держава отримає здорове і сильне покоління.