Своєрідна мова Собакевича. Звичайно, і у Собакевича, при всій брутальності його натури, є якісь элементарнейшие уявлення про пристойність і обов’язок гостинності, і тому він рідко обольщавшийся ким-небудь і рідко отзывавшийся про кого-небудь “з хорошого боку”, сповнений поваги до Чичикову, визначає його в розмові з дружиною: “преприятный людина”, і запрошує його до себе в садибу. Елементарну ввічливість проявляє Собакевич і в тому, що, знаючи свою звичку наступати на ноги, ту ж годину запитує: “не потурбував чи я вас?” або, вже наступивши, тут же вибачається: “прошу вибачення”. Але в його натурі переважає черствість, і він приймає Чичикова більш офіційно і сухо, ніж Манілов: “рекомендую тобі”, “мав честь познайомитися”.
Сухі, уривчасті і лаконічні його слова при проводах Чичикова: “Прощайте. Дякую, що завітали; прошу і вперед не забувати” і т. д.
Відтінок офіційної мови відчувається і в інших місцях розмови Собакевича з Чичиковим. Звідси його часте “будьте ласкаві”: “будьте ласкаві, щоб не претендували на мене”; “будьте ласкаві… і я вам скажу теж моє останнє слово” і т. д. Особливо офіційно-канцелярським стає мова Собакевича, коли він хоче трохи налякати Чичикова у зв’язку з його Дивною угодою: “Розкажи я чи хто інший – такій людині не буде ніякої довіреності щодо контрактів або вступу в будь-які вигідні зобов’язання”.
Його розписка – теж зразок канцелярщини: “Завдаток двадцять п’ять рублів державними асигнаціями за продані душі отримав сповна”. Грубість і незграбна прямолінійність Собакевича чудово висловлюються у його оцінці тих же самих чиновників міста, про яких так люб’язно відгукнувся Манілов.
Голова у Собакевича – “такий дурень, якого світ не бачив”; губернатор – “перший розбишака в світі… і розбійницьке обличчя”; “дайте йому тільки ніж так випустіть його на велику дорогу – заріже”; “він та ще віце-губернатор – Гога і Магога”. Полицеймейстер – “шахрай, продасть, обдурить, ще й пообедает з вами”.
Узагальнюючи своє судження про чиновників, він каже: “Це все шахраї; все місто там такий: шахрай на шахрая сидить і шахраєм поганяє. Всі христопродавцы”. Одного порядної людини виділяє Собакевич – прокурора, але і його нагороджує епітетом “свиня”. Собакевич дає нищівну критику і Плюшкіну: “Шахрай, такий скнара, якого важко уявити”.
Ведмежа грубість Собакевича позначається і в тому, що він зовсім не соромиться у своїх висловах ні при гостеві, ні під час обіду. Наприклад: “Купить он той каналія-кухар, що вивчився у француза, кота, обдере, так і подає на стіл замість обіду”,- так він характеризує губернаторський обід, за що осмикує його дружина.
В роздратуванні на французьку кухню Собакевич так розійшовся, що загнав трохи не через край: “Тлумачать освіта, просвітництво, а це просвітництво… фук. Сказав би й інше слово, та ось тільки що за столом непристойно”. Грубість Собакевича переходить межі і в іншому місці. Коли вони з Чичиковим розговорилися про Плюшкине, Собакевич назвав його “собакою” і додав до його характеристикою: “Поблажливої сходити в який-небудь (Непристойне місце, ніж до нього”.
Груба, кулацкая натура Собакевича чудово розкривається в угоді з Чичиковим. В сутності, ів усіх виведених поміщиків він один веде справжню угоду, спритно орієнтуючись у ній, швидко зметикувавши, що юн може отримати з неї для себе певну вигоду, тримаючи основну нитку цієї угоди в своїх руках.
Коли Чичиков боязко і обережно торкається свого наміру придбати мертві душі і навывает їх “неіснуючими”, Собакевич миттєво входить у зміст цієї угоди і прямо в упор запитує: “Вам потрібно мертвих душ?”, і висловлює повну готовність здійснити цю операцію: “Прошу, я готовий продати”.
Для куркульської натури Собакевича характерна і запрошення їм гіперболічна сума, що вразила Чичикова, подумавшего, вже не мова чи Собакевича “за своєю важкою вдачею не так поворотившись, бовкнув, замість одного, інше слово”. Характерні І ті величезні стрибки, якими він скидає суму, намагаючись наблизитися до угоди в ціні.
Мови Собакевича притаманні вираження цього кулака, торгаша: “Ач, куди перебрали… адже я продаю не лапті”; “Соромно вам і говорити таку суму. Ви торгуйтеся, говорите справжню ціну”; “Так чого ви скупіться? Право, не дорого”.
Необхідно помітити, як різко змінилася мова Собакевича, коли він увійшов у смак здійснюваної операції. Лаконічний, мовчазний, Собакевич входить в саму силу мови”, тобто пускається в таке красномовство, що Чичиков не встигає вставити жодного слова.
Собакевич розгортає яскраву характеристику тим мертвим душам, про яких йде мова, намагаючись переконати Чичикова в повноцінності, продаваного товару. “Ви погляньте: ось, наприклад, каретник Міхеєм адже більше ніяких екіпажів і не робив, як тільки ресорні. І не те, як буває (московська робота, що на одну годину, міцність така, сам і обіб’є, і лаком покриє”.
Або інший приклад: “А Пробка Степан, тесляр? Я голову – проаакла-дму, якщо ви десь знайдете такого мужика. Адже що за сила була! Служи він у гвардії-йому б бог знає що дали, трьох аршин з вершком зростанням”. У запалі азарту Собакевич впадає в абсолютний абсурд і починає хвалити мертвих, а живих, не помічаючи навіть всієї безглуздості своїх доводів. Коли Чичиков осмикує його в цьому безглуздому обчисленні позитивних якостей мертвих селян і каже, що це “мрія”, Собакевич з ще більшим азартом продовжує свої доводи: “Ну ні, не мрія. Я вам доповім, який був Міхєєв, так ви таких людей не знайдете: машинища така, що в цю кімнату не увійде: ні, це не мрія! А в плечищах у нього була така сила, якої немає у коня; хотів би я знати, де б ви в іншому місці знайшли таку мрію”.
Мова Собакевича відрізняється точністю, переконливістю, діловитістю, без жодних реверансів на адресу приїхав до нього гостя, хоча він інколи і робить натяки на близькі відносини, нібито існуючі між ними, намагаючись і через цей хитрий хід отримати для себе хоч краплю вигоди: “тільки для знайомства”, “не можу її доставити задоволення ближньому”; “що по щирості відбувається між короткими друзями, то повинно залишитися у взаємній їх дружбу”.