Моральні шукання Андрія Болконского — твір на тему духовного шляху героя

План

  • Що таке моральні шукання?
  • Зміна поглядів на життя Андрія Болконського
  • Моральні пошуки Андрія Болконського та П’єра Безухова
  • Висновок

Що таке моральні шукання?

Існують два дуже схожих поняття мораль і моральність. Мораль – це дотримання певних правил, які існують у суспільстві, а моральність – це основа моралі. Для багатьох людей розуміння правильності своїх вчинків і думок будується на доброті, духовності, чесності, повазі до себе та інших, це і є ті самі поняття моральності, на яких тримається мораль суспільства. Протягом оповіді, по мірі зміни життєвих обставин, моральні пошуки Андрія Болконського в романі «Війна і мир» відображають його погляди на світ і події навколо нього в даний, конкретний момент часу.

Але при будь-яких обставин Андрій Болконський зберігає свій основний життєвий стрижень – він завжди залишається чесною і порядною людиною. Для нього завжди залишаються головними принципи, в основі яких варто повагу до гідності, з його точки зору, людям.

Зміна поглядів на життя Андрія Болконського

На початку роману князь Андрій страждає від життя, яким він живе, йому здається, що все, що його оточує, брехливо і наскрізь фальшиво. Він рветься на війну, мріє про подвиги, про своє Тулоні. Про славу і любов людей. А тут йому все нудно і огидно. «Вітальні, плітки, бали, марнославство, нікчемність — ось зачароване коло, з якого я не можу вийти», – говорить Болконський П’єру, відповідаючи на питання, навіщо він йде на війну.

Те, що його молода дружина чекає дитину, не лише не зупиняє його, навпаки, княжна дратує його своїм кокетством, своєї звичної для віталень балаканиною. «З усіх же прискучивших йому осіб обличчя його гарненької дружини, здавалося, найбільше йому набридло», – пише Толстой про Болконском на початку роману.

Шлях духовних шукань Андрія Болконського починається з думок про те, що справжнє життя на війні, головне в цьому світі – не тихий сімейний затишок, а військові подвиги в ім’я слави, заради людської любові, заради Вітчизни.

Потрапивши на війну, він із задоволенням служить ад’ютантом у Кутузова. «У виразі його обличчя, в рухах, в ході майже не було помітно колишнього облуди, втоми і ліні; він мав вигляд людини, що не має часу думати про враження, яке він справляє на інших, і зайнятого справою приємним і цікавим. Обличчя його виражало більше задоволення собою та оточуючими; усмішка і погляд його було веселіше і привабливішим».

Болконський, перед вирішальним боєм, розмірковує про майбутнє: «Так, дуже може бути, завтра вб’ють», — подумав він. І раптом, при цій думці про смерть, цілий ряд спогадів, самих далеких і самих задушевних, постав у його уяві; він згадував останнє прощання з батьком і жінкою; він пригадав перші часи свого кохання до неї; згадав про її вагітність, і йому стало шкода її і себе… «Так, завтра, завтра! — думав він. — Завтра, може бути, все буде скінчено для мене, всіх цих спогадів не буде, всі ці спогади не будуть мати для мене ніякого сенсу. Завтра ж, може бути, навіть напевно завтра, я це передчуваю, в перший раз мені доведеться, нарешті, показати все те, що я можу зробити».

Він прагне до популярності, до слави: «… хочу слави, хочу бути відомим людям, хочу бути улюбленим ними, то ж я не винен, що я хочу цього, що одного цього я хочу, для одного цього я живу. Так, для одного цього! Я ніколи нікому не скажу цього, але, боже мій! що ж мені робити, якщо я нічого не люблю, як тільки славу, любов людську. Смерть, рани, втрата сім’ї, ніщо мені не страшно. І як ні дороги, ні милі мені багато людей — батько, сестра, дружина, — найдорожчі мені люди, — але, як не страшно і не неприродно це здається, я всіх їх віддам зараз за хвилину слави, торжества над людьми, за любов до себе людей, яких я не знаю і не буду знати, за любов ось цих людей»

Наче в насмішку, у відповідь на піднесені міркування про те, що на даний момент здається Андрію найголовнішим у житті, Толстой тут же вставляє дурний жарт солдатів, яких зовсім не цікавлять високі міркування князя:
«Тит, а Тит?»
— Ну, — відповідав старий.
— Тит, іди молотити, — говорив жартівник.
— Тьху, ну ті до біса, — лунав голос, покриваються реготом денщиків і слуг».

Але навіть це не збиває Болконського з героїчного настрою: «І все-таки я люблю і дорожу тільки торжеством над усіма ними, дорожу цією таємничою силою і славою, яка ось тут треба мною носиться в цьому тумані!» – думає він.

Болконський мріє про подвиги, і, на відміну від Миколи Ростова, не біжить з поля бою, навпаки, князь порушує в атаку відступаючі війська. І отримує серйозне поранення.

Ось тут і відбувається перший переломний момент у свідомості Болконського, раптом те, що здавалося абсолютно правильним, стає абсолютно непотрібним і навіть зайвим його життя. Лежачи пораненим під небом Аустерліца, князь Андрій виразно усвідомлює, що головне – зовсім не героїчно загинути на війні, щоб заслужити любов зовсім сторонніх людей, яким до тебе і справи немає зовсім! «Як же я не бачив раніше цього високого неба? І як я щасливий, що пізнав його нарешті. Так! все пусте, все обман, окрім цього нескінченного неба. Нічого, нічого немає, крім його. Але й того навіть немає, нічого немає, крім тиші, заспокоєння. І слава богу!..»

Навіть у той момент, коли до нього підійшов «Наполеон, його герой… у цю хвилину Наполеон здавався йому настільки маленьким, нікчемним людиною в порівнянні з тим, що відбувалося тепер між його душею і цим високим, нескінченним небом з біжать по ньому хмарами. Йому було абсолютно все одно в цю хвилину, хто б ні стояв над ним, що б не говорив про нього; він радий був… щоб ці люди допомогли йому і повернули б його до життя, яка здавалася йому такою прекрасною, тому що він так чи інакше розумів її тепер».

І ось вже Наполеон з його честолюбними задумами здається князю нікчемною істотою, не розуміє справжнього сенсу життя. «Йому так незначні здавалися в цю хвилину всі інтереси, які займали Наполеона, так дріб’язковий здавався йому сам герой його, з цим дрібним марнославством і радістю перемоги, в порівнянні з тим високим, справедливим і добрим небом, яке він бачив і зрозумів… Дивлячись в очі Наполеону, князь Андрій думав про нікчемність величі, про нікчемність життя, якої ніхто не міг зрозуміти значення, і про ще більшій нікчемність смерті, сенс якої ніхто не міг зрозуміти і пояснити живуть».

У маренні, не усвідомлюючи, Болконський марить про сім’ю, про батька, сестри, і навіть дружині і маленькій дитині, яка має незабаром з’явитися на світ – саме ці «мрії… складали головна підстава його горячечных уявлень». Для нього раптом стали головними «Тихе життя і спокійне сімейне счастие в Лисих Горах…».

І коли він повернувся родовий маєток, встигнувши застати дружину в останні хвилини життя, «… в душі його відірвалося щось, що він винен у вині, яку йому не поправити і не забути». Народження сина, смерть дружини, всі події, що відбулися з князем Андрієм на війні, перевернули його ставлення до життя. Болконський навіть прийняв рішення ніколи більше не служити в армії, головним для нього тепер стає турбота про маленького сина, який потребує ньому. «Так, це одне, що залишилося мені тепер» – думає князь.

Моральні пошуки Андрія Болконського та П’єра Безухова

Все, що стосується бурхливої суспільного життя, яку веде батько, те, що відбувається в армії, здається нудним і нецікавим, все це тільки дратує Болконського. Навіть те, що під час читання листа від Білібіна у князя Андрія раптом прокидається інтерес до написаного, навіть цей інтерес сердитий його, тому що він не хоче брати участі в цьому чужому, «тамтешній» життя.

Приїзд П’єра, розмови і суперечки про те, що краще: робити добро людям, як стверджує Безухов, або не робити зла, як вважає Болконський, ці події немов пробуджують князя від сну. Цей філософський спір відображає моральні пошуки Андрія Болконського та П’єра Безухова в непростий для них обох період життя.

Вони обидва, кожен по-своєму, мають рацію. Кожен з них шукає своє місце в житті, і кожен для себе хоче зрозуміти, як жити згідно з поняттями честі і гідності. Цей спір стає ще одним переломним моментом у житті князя Андрія. Несподівано для нього «побачення з П’єром було… епохою, з якої почалася хоча в зовнішності і та ж сама, але у внутрішньому світі його нове життя».

В цей період свого життя Болконський порівнює себе зі старим корявим дубом, який не хоче підкорятися весни і розквітати, «Весна, і любов, і счастие!» — ніби говорив цей дуб, — і як не набридне вам все один і той же дурний і безглуздий обман. Все одне і те ж, і все обман!»

Дивлячись на це дерево, князь Андрій переконує себе «що йому починати нічого було не треба, що він повинен доживати своє життя, не роблячи зла, не хвилюючись і нічого не бажаючи».

Але в тому то й справа, що йому доводиться себе переконувати в цьому, в глибині душі, ще не усвідомивши остаточно, він готовий до нових метаморфоз. До того, що переверне його душу і сколихне в ній дрімотне очікування радості і любові.

Як раз в цей момент він і зустрічає Наташу Ростову, закохується в неї і раптом виявляє, що насправді він може бути щасливий і може любити, і навіть старий дуб підтверджує його думки: «Старий дуб, весь перетворений, розкинувшись наметом соковитої, темної зелені, млів, ледве колыхаясь в променях вечірнього сонця. Ні кострубатих пальців, ні болячок, ні старого недовіри і горя, — нічого не було видно».

Все, що було доброго в його житті, приходить йому на розум, і ці думки приводять його до висновку, що на самій-то справі: «життя не кінчене у 31 рік». Любов, ще не усвідомлена до кінця, остаточно повертає Болконського до діяльності.

Але в житті завжди все змінюється, змінюються і відносини князя Андрія з Наташею. Її фатальна помилка призведе до розриву з Болконским і до того, що він знову зневіриться в житті.

Не захотівши зрозуміти і пробачити Наташу, князь поїде на війну, і там, потрапивши під обстріл і будучи вже смертельно пораненим, Болконський все ж прийде до розуміння того, що головне в житті – це любов і всепрощення.

Висновок

Так що ж таке моральність в розумінні князя Болконського в романі «Війна і світ»? Це честь і гідність, це любов до сім’ї, до жінки, до людей.

Але, найчастіше, щоб усвідомити і вивести для себе остаточний вердикт, людина проходить через серйозні випробування. Завдяки цим випробуванням мислячі люди розвиваються і ростуть духовно і морально. У творі на тему «Моральні шукання Андрія Болконского» мені хотілося показати, що для князя Андрія поняття моральності – основа життя, той самий стрижень, на якому тримається її внутрішній світ.

Тест по твору

print

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь