Багато сучасні письменники звертаються в своїх творах до тем, освещавшимся в художній літературі 19 – початку 20 століття: темі батьків і дітей, пам’яті, морального боргу перед предками і нащадками, любові до малої батьківщини. Ці теми розглядаються і в повісті Ст. Распутіна “Прощання з Матьорою”. Також тут втілюється російська ідея соборності, злиття людини з усім світом.
Головні герої повісті – люди похилого віку, корінні або давні жителі острова Матери, який готують до затоплення чиновники, робітники ГЕС. Дарина Пинигина, Катерина Зотова, Настасья Карпова, Сіма… У них за плечима трудова життя, прожите ними по совісті і в дружбі.
В повість включений ряд епізодів, поэтизирующих загальну життя світом. Один із смислових центрів повісті – косовиця. Автор підкреслює, що головне для людей не сама робота, а відчуття життя, задоволення від єдності один з одним і з природою.
Робота для цих героїв не самоціль, а участь у продовженні сімейного роду. Бо працював на знос батько Дарини, і сама вона, відчуваючи значимість минулих поколінь, не може змиритися, що могили предків підуть під воду – і вона виявиться одна. Тоді перерветься ланцюг часів.
Саме тому для Дарини та інших старух рідна домівка – не тільки місце для житла. Це частина життя предків. Двічі розповість Распутін, як прощаються з будинком, з речами спочатку Настасья, а потім Дарина. Вона білить свій вже приречений на спалювання будинок, прикрашає його ялицею, за християнською традицією відспівування і поховання небіжчика.
Дарина Пинигина дуже часто розмірковує про сенс життя, сперечається про це з онуком Андрієм. Роздуми про продовження роду і своєї відповідальності за нього перемішуються у Дарини з тривогою про необхідність пам’яті, збереження відповідальності у нащадків. У роздумах Дар’ї письменник говорить про необхідність жити роботою совісті, самому шукати істину. Старі люди тривожаться бажанням багатьох людей “жити не озираючись”, “полегшено”, нестися за течією життя.
“Пуп не надрываете, а життя витратили”, – кидає в серцях Дар’я онуку. Вона не проти машин, які полегшують працю людей. Але не приймає мудра селянка того, щоб отримав, завдяки техніці, величезну силу людина бездумно нищить життя. Тільки в єдності один з одним, з природою людина може перемогти смерть, якщо не індивідуальну, то родову.
Носіям народних моральних цінностей протистоять у повісті не цінують острів і предків люди. Це недолугий Петруха, Віра Носарева, Клавки Стригунов, онук Дар’ї Андрій. Вони не відчувають себе відповідальними за свій рід, за свою землю. Їх вабить метушня міста, велика стройка. Цінності старих не важливі цим героям.
Головна думка повісті така: як би не склалося життя переселенців, як би не знущалися над здоровим глуздом відповідальні за переселення, “життя… вона все витримає і почне скрізь, хоч і на голому камені і в хиткій трясовині, а якщо знадобиться, то і під водою”.