Чоловік не повинен бути егоїстом, дбати лише про себе. Він зобов’язаний постійно до чогось прагнути, вдосконалюватися. Інакше життя його стає блідою, тьмяною. Він повинен діяти, якщо навіть розуміє, що загине, якщо знає, що приречений. В цьому його велич.
Спілкуючись з людьми, ми спостерігаємо лише видиму частину айсберга, що піднімається над водою. А вона набагато менше основної маси, прихованої під поверхнею океану. Розглянути ж глибину в людях досить складно на перший погляд. Кожен з нас сам розпоряджається своїм життям. І від цього залежить багато чого. Ми самі ставимо перед собою дрібні і глобальні цілі, наполегливо досягаємо їх, а потім пожинаємо плоди.
Але нерідко серед нас можна зустріти людей, що йдуть по життю без мети, даром. Їх життя нудна й одноманітна, вона подібна старим зупинився годинах, вкриті товстим шаром пилу і затягнутих павутиною. Такою людиною є Ілля Ілліч Обломов, герой І. А. Гончарова.
Обломов – дворянин. Ми знайомимося з ним, вже повністю сформованим дорослою людиною, інертним, апатичним до всього, що робиться навколо: “Життя в його очах поділялася на дві половини: одна складалася з праці та нудьги – це у нього були синоніми; інша спокою і мирного веселощів”. Ілля Ілліч віддає перевагу спокій.
Але ж став Обломов таким не відразу. Все почалося набагато раніше. З дитинства маленький Іллюша звик, щоб все і вся підкорялися йому. Слуги улесливо заглядали йому в очі, попереджаючи найменше його бажання. Батьки вирішили дитини самостійності, один він і кроку не смів ступити: “Ах, ах, потримайте, зупиніть, впаде, расшибется! Стій, стій!”; або: “Не бігай, не ходи, не відчиняй, уб’єшся, застудишся”. І маленький Іллюша швидко метикує, що легше будь-яку ношу перекласти на чужі плечі, ніж нести її самому. Дорослий Ілля Ілліч не відступає від своїх принципів. Ось він одержує листа від старости, в якому останній скаржиться на неврожай і недоїмки в селі. Обломов страшенно переймається. Ще б, адже вторглися в його розмірений спосіб життя, потривожили мирний спокій. І хоча в душі він давно готовий вирішити всі проблеми, але далі бажання: “А добре б ось це зробилося…” справа не просувається. Не можна стверджувати, що Обломов нічого не намагається зробити. Ми бачимо, як Ілля Ілліч скаржиться, розповідаючи про лист кожному, хто приходить до нього додому в прекрасний сонячний день. Він навіть готовий зробити все, що попросить Тарантьев, лише б той вирішив його нагальні проблеми.
І хоча Ілля Ілліч і робить безуспішні спроби щось знайти в житті, про щось розмірковувати, паразитичні почуття захоплюють його цілком. Бездіяльність і безцільність лежать на всьому, що його оточує.
Кімната головного героя на перший погляд здається прибраній. В ній дорогі старовинні меблі, обтягнута шовковою матерією, безліч красивих дрібниць. Але пильне око відразу побачить павутину, просочені пилом дорогі килими, все в плямах. На дивані лежить забуте рушник, на столі тарілка від вчорашнього вечері. Найцікавіше в кімнаті – книги, пожовклі і покриті пилом, розкриті де попало. Книги і минулорічний номер газети як не можна краще передають нам характер господаря кімнати, що не звик доводити справи до кінця, чи це стосується власного життя або недочитанной книги.
Життя Іллі Ілліча Обломова нудна й безцільна. Але слід зауважити, що не один Обломів живе так. Так живуть всі: без моральних цілей, займаючись лише дрібними плітками і гуляннями по Невському проспекту. “Нудьга, нудьга, нудьга! – каже Обломов. – Де ж тут людина? Де його цілість? Куди він зник, як розмінявся на всяку дрібницю?… Де центр, біля якого обертається все це: немає його, немає нічого глибокого, задевающего за живе, гірше мене, ці члени світла і суспільства”. Так, герой схожий на інших своєю бездіяльністю і лінню, але він цілком усвідомлює це, тоді як інші цього не помічають. Недарма роздуми про свій стан виникають у Обломова постійно: “Чому я… такий?” Вражає те, що Ілля Ілліч, на відміну від оточуючих усвідомлює свою безцільність, нудьгу життя, але не робить жодного кроку, щоб хоч щось змінити. Лише на коротку мить, здавалося, перестала бути нудною життя Обломова. Це сталося під час літнього роману з Ольгою Іллінській: “Дивно, мені вже не нудно, не важко! – думав він, – я майже щасливий”. Очі його сяяли, щоки горіли, у нього вперше з’явилася мета. Життя наповнилося змістом, перестала бути нудною. Але мить, і все повернулося на круги своя. Ми бачимо, як поступово згасає в Обломові іскра життя, і шкодуємо про те життєвий потенціал, який був закладений в героя і який він розтратив так бездарно.
Читаючи роман Гончарова, ми починаємо розуміти, до чого повинні прагнути, що зобов’язані намагатися розвинути в собі, щоб наше життя не пройшла марно. Ми повинні намагатися виховати в собі цілеспрямованість і не забувати, в якому напрямку повинна нести свої води наше життя; ми зобов’язані вгамовувати нестерпну спрагу знань, не повинні даремно витрачати свої сили на бездіяльність. Але найголовніше, ми не можемо позбутися дару дивуватися всьому живому і дивитися на світ з вдячністю.