Мої улюблені твори Шолохова

М. А. Шолохова я відкрила для себе в цьому році. Ми звикли, що відкриття бувають в науці, техніці, але я думаю, і в літературі вони зустрічаються на кожному кроці. У будь-якому письменника людина знаходить для себе щось близьке своєму світорозумінню. І Шолохов став для мене таким відкриттям. Його “Донські розповіді”, “Тихий Дон”, “Піднята цілина” змусили мене по-іншому дивитися на деякі речі, над чим замислитися.

Зараз ми по-новому дивимося на багато факти своєї історії. Якщо раніше стверджували, що колективізація була необхідним заходом на шляху до “світлого майбутнього”, то сьогодні ми переконуємося у зворотному. Факти говорять про те, що колективізація стала справжньою трагедією трудівника-селянина. Громадянська війна з “білим” і “червоним” терором, мабуть, була однією з найстрашніших сторінок в історії нашої Батьківщини.

Михайло Шолохов писав про це “по гарячих слідах” подій. Так, багато його погляди ми зараз не приймаємо. Але, мені здається, письменник зумів піднятися вище політики. Він намагався все побачити з загальнолюдських, а не класових позицій.

Величезне враження справили на мене “Донські розповіді” Шолохова. “Як степова квітка, живим плямою встають розповіді т. Шолохова. Просто, яскраво, і рассказываемое відчуваєш – перед очима стоїть. Образну мову, той кольоровий мова, якою говорить козацтво, стисло, і ця стислість сповнена життя, напруги і правди”, – писав А. С. Серафимович про цих оповіданнях. Мені здається, що краще й не можна сказати про цих коротеньких оповіданнях. В них наша історія. “Родимка”, “Бахчевник”, “Продкомиссар” – мої улюблені розповіді Шолохова. Адже неможливо байдуже читати про те, як батько вбиває рідного сина, а потім, усвідомивши весь жах того, що сталося, вбиває себе. “Кровиночка моя…”, – глухо стогне, ніяково обіймаючи сина, старий отаман. Розпачливо він вигукує; “Як же ж то, а?”. Як же це сталося, що не тільки в селі, через яку “ніби хто борозну проклав”, але й майже в кожній родині люди стали ворогами, билися не на життя, а на смерть?!

Шолохов М. – художник глибоко людяний. Адже йдеться про великі події народного життя показує, як ці події відбивалися в умах і серцях і долі простих людей. Письменник проникає в найзаповітніші і найпотаємніші почуття людини. Саме гуманізм шолоховских оповідань приваблює багатьох читачів, в тому числі і мене. Художник зумів передати драматизм сутички, битви старого і нового, не забуваючи про душу людини. Його розповіді дихають любов’ю до людей сміливим і мужнім, добрим і людяним. Автор на боці тих, хто не втратив совість у цій жахливій боротьбі. Наприклад, Бодягин з оповідання “Продкомиссар”, мені здається, доріг письменнику. Спочатку цей герой не сподобався мені, адже він розстрілює власного батька. Але в кінці розповіді Бодягин постає перед нами як людина благородна і гуманна. Йому загрожує смертельна небезпека, але він рятує зовсім незнайомого йому хлопчика, замерзаючого в степу. “Не кину хлопчиська, замерзне! …”, – твердить Бодягин. І я вже не знаю, як поставитися до цього героя, але не можу не співчувати йому.

Найстрашніше, я думаю, це те, що всі ці криваві події не можуть не торкнутися долі дітей. І стає моторошно, коли уявиш, що Митька, ще майже дитина, змушений вбити рідного батька. Так сталося в оповіданні “Бахчевник”. І тут Шолохов М. засуджує вже не конкретно “білих” або “червоних”, по-моєму, він засуджує зло, незалежно від його класового походження. Письменник примушує читача замислитись над тим, як дорослі люди змогли допустити таке.

Мені дуже полюбився “Тихий Дон”. Коли я читала роман, мені, зізнатися, були цікаві не тільки самі по собі описувані події. Адже про першій світовій війні, про громадянську війну можна прочитати в підручнику. Я більше звертала увагу на те, як ці події відбиваються на долях людей, які вносять зміни у їх життя. Життя донського козацтва описана в романі так яскраво, з такими подробицями, що просто дивуєшся, як багато можна для себе відкрити, прочитавши лише один твір. Григорій Мелехов, Аксінья, Наталя, Мишко Кошовий… Які вони всі різні! Цікавий і привабливий кожен по-своєму. Тут автору, я думаю, важливо було показати “історію душі людської”. Цікавий і доріг сучасному читачеві “Тихий Дон” не тим, що автор показав класову боротьбу, зростання самосвідомості людей, а тим, що в ньому порушені проблеми вірності, боргу, любові і дружби. Читаєш роман і думаєш: “Як же вийшло, що навіть такі, здавалося б, вірні друзі, як Григорій Мелехов і Мишко, готові вбити один одного під час громадянської війни?”. Григорій Мелехов дуже запам’ятався мені. Це натура сильна і пристрасна. Цей герой шукає для себе якийсь особливий шлях у житті, шукає щастя. Він вміє любити і ненавидіти, буває добрим, любить дітей, але може холоднокровно вбивати ворогів. Григорій метається між більшовиками і білогвардійцями, але ніде не знаходить щастя.

Малюючи Аксенію і Наталію, автор ні одну з них не принизив в наших очах. Ксенія й Наталя – жінки дуже красиві і зовні, і внутрішньо. Мені чомусь шкода Аксенію, адже дуже мало випало на її частку щастя. Наталя – моя улюблена героїня. Красива донська козачка, вона приваблює мене насамперед своїми душевними якостями. Наталя – любляча дружина і мати, на мій погляд, Григорій був недостойний такої сильної жіночої любові. Він не цінував того, що мав. Можна лише захоплюватися цією жінкою і вчитися вмінню любити і чекати.

Велика Вітчизняна війна, величезні випробування, що випали на долю радянського народу, теж знайшли своє відображення у творчості М. А. Шолохова. В оповіданні “Доля людини” він показав мужнього російського “звичайного героя”, який з честю вийшов з усіх випробувань, що випали йому на долю і залишився людиною з великої літери.

Отже, в будь-якому творі М. А. Шолохова “є завжди щось задушевне”. У “Тихому Доні”, в “Піднятої цілині”, в “Донських оповіданнях” Шолохов проявив себе як талановитий художник, що вміє правдиво і пристрасно писати про простих людей, передавати їх почуття і думки, змусити нас разом з героями переживати і радіти.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: