Михайло Булгаков – всесвітньо відомий письменник. Широку популярність він здобув завдяки своєму роману “Майстер і Маргарита”. У цьому творі зводяться воєдино життєвий і творчий досвід автора.
Роман був вперше надрукований лише через двадцять років після смерті Булгакова. Влада не пускали твір в маси, тому що в ньому розкривалися вади і проблеми суспільства тих днів.
Крім сучасності в романі широко розкриті “вічні питання”: вибір між вірою і правдою, між розумом і серцем, предсказанность долі людини, її культурний розвиток, і, звичайно, всеперемагаюча сила любові. На кожен з цих питань автор дає свою відповідь.
Дуже цікавий сюжет роману. Спочатку не замислюєшся про сенс слів і стежиш за розвитком подій. І тільки після того, як повністю відкриєш для себе картину, задуману автором, починаєш розбиратися з проблемами позначеними письменником.
Хоча головними героями роману завідомо вказані Майстер і Маргарита, але по мірі прочитання ми дізнаємося, що оповідання йде про багатьох персонажів, на поведінку яких автор загострює увагу читача, завдяки чому ми легко можемо зрозуміти, якою питання розкриває перед нами письменник.
Михайло Булгаков обрав для свого роману епіграф, який відображає, мабуть, головну ідею автора. Слова Гете, “я частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно чинить добро”, стають смисловим стрижнем “Майстра і Маргарити”, оскільки відображає життєвий закон, висловлений ще у народному фольклорі: “не було б щастя, та нещастя допомогло”.
Дуже примітний прийом “роману в романі” Булгаковим, щоб виокремити “філософію істини” сповідування Ієшуа Га-ноцрі. Цей герой зображений автором так, що відразу стає зрозуміло з ким він порівнюється – Ісус Христос. Ієшуа молодше Ісуса на п’ять років, але є і більш важливі відмінності. По-перше, зустрічають Ісуса, коли він приходить в місто, з радістю, навіть радістю, тому що знають, що той, хто перед ними – це божий чоловік. А Ієшуа не відомий нікому. Метою існування і того, і іншого можна назвати “ідеал добра”. Але кожен йде до нього своїм шляхом. У цьому друга відмінність. Ісус Христос навчав Вірити в Бога. А Ієшуа говорить, що “впаде храм старої віри і створиться новий храм істини”. Тобто, спростовує ідею Христа в “сліпе вірування”. Вважає, що тільки розмовою можна змінити людину на краще. Це ж він доводить, коли після розмови з ним складальник податей кинув гроші на дорогу і пішов слідом за Ієшуа, ставши його учнем. У тлумаченні Булгакова “храм істини” постає в набагато кращим вигляді, ніж храм “старої віри”. Хоча за читачем завжди залишається вибір погодитися з автором, або ні. Але Михайло Опанасович розставляє свої акценти. Ієшуа, також як і Ісусу встановлено важка смерть, як розплата за свої непорушні переконання.
Улюбленим способом перевірки якостей своїх героїв Булгакова є Вибір між двома варіантами вирішення якогось питання. Саме в момент, коли на невидимих шальках терезів лежать взаємовиключні варіанти і коли зроблений вибір докорінно впливає на подальшу долю, проявляється справжня натура героя роману, так і будь-якої людини в реальному житті.
Мабуть, самим яскравим прикладом такого вибору служить метання Понтія Пілата між Совістю та Обов’язком. Понтій Пілат грозний прокуратор, жорстокий суддя виявив в собі людські почуття, коли Ієшуа поставився до нього по-доброму. Тоді Пилат виявляється у “фатальний розвилки”: або помилувати обвинуваченого і отримати від нього звільнення від болісної болю, або засудити до смерті і весь час мучитися тим, що втратив єдиний випадок вилікуватися. До речі, в цей момент Понтія Пілата ввижається жахлива нескінченність і це не випадково. Адже коли він вирішує піти проти бажанням свого серця відпустити Ієшуа на волю він прирікає себе на вічні мука десь по дорозі з царства живих у царство мертвих.