Хоча історія головного героя поеми Лермонтова “Мцирі” простежується автором з моменту його появи біля стін монастиря в якості полоненого російського генерала, поет з тонким мистецтвом відкриває завісу і над більш раннім дитинством свого героя. Спогади опинився на волі змужнілого Мцирі настільки чисті й невинні, що душа читача мимоволі тягнеться до цієї людини, в юному віці втратив люблячої родини та рідної домівки.
Спливають у пам’яті героя моменти його колишнього життя допомагають читачеві скласти воєдино прекрасну і мирну картину загубився в горах маленького аулу з дзюркотливими гірськими струмками і високими деревами. Спогади дитинства завжди забарвлені в рожеві тони, навіть якщо їх ніжна принадність затьмарена гіркою тугою і невыплаканными сльозами.
Мцирі з солодкою радістю згадує свого батька, гордої й шляхетної людини зі статтю справжнього воїна, і своїх любих сестер. Його серці теплішає від цих чудесних видінь, які стали йому в напівсні, коли сп’янілий свободою він дні і ночі блукає, сподіваючись знайти шлях у своє далеке минуле.
На жаль, цей шлях йому заказаний, і неможливо повернути колишнє, але так само неможливо забути його ласкаву принадність, яка, як перша любов, залишається з людиною на довгі роки, зігріваючи в непогожі дні і радуючи душу.