Мій улюблений письменник Купрін

Відкриваючи томик творів Купріна, не перестаєш дивуватися жвавості створених їм образів. Перегортаючи сторінку за сторінкою, на власні очі бачиш дуже різних людей, що живуть у його повістях і оповіданнях, Відчуваєш, війнуло солоним морським вітром Балаклави? Чуєш, зашумів чаклунський поліський ліс? Неможливо відірватися від героїв Купріна. Що ж за людина створив це диво? Ким він був? Вельми цікаво, що, розлучившись з військовим мундиром, цей дивовижний чоловік спробував себе багато в чому. Він вивчав зуболікарське справу, був репортером, вантажником, псаломщиком, вирощував тютюн, опускався на морське дно і разом з Уточкиным піднімався на повітряній кулі в небо. Емігрувавши після революції Купрін майже двадцять років всією душею прагнув на Батьківщину. Це невиправний оптиміст і життєлюб. В його творчості життя б’є ключем. Як чисті його герої! Вони залишають в душі незабутні враження. Особливо близькі мені герої Купріна, які не допускають приниження людини, за будь-яких обставин зберігають людську гідність, не допускають урочистості несправедливості, “Я не люблю насилля та бессилья, не виношу” коли невинних б’ють”. Такий поручик Ромашов з “Поєдинків, Цю повість сам письменник назвав “дев’ятим валом” своєї творчості. “Поєдинок” потужно прозвучала на всю Росію. Ромашов нещадно викриває офіцерську касту, творящу в армії свавілля, издевающуюся над солдатами. Він заступається за татарина Шарафутдинова, утримує від самогубства солдата Хлєбнікова, він розуміє, що все це живі люди, І допомагає їм зберігати людський вигляд, не втрачаючи свого. Звичайно ж, головна тема у творчості Купріна – тема любові. Добрий і справедливий чоловік, князь Шеїн, чоловік Віри Миколаївни, з розумінням ставиться до закоханого в його дружину поштової чиновнику Желткову, Маленька людина терпить “величезну трагедію душі”,

Любов понад усякою. Вона безкорислива, самовіддана, “сильна як смерть”, не чекає похвали чи винагороди, У такої любові потонула поліська відьма Олеся, покохавши “доброго, але тільки слабкого” Івана Тимофійовича. Олеся шкода, що у неї немає дитини від коханої людини. Її любов трагічна, приречена на страждання спочатку.

Така любов Желткова до княгині Вірі Миколаївні. Тихо ідучи з життя, він спокійно, як молитву, вимовляє: “Так святиться ім’я Твоє”. Він помирає, благословляючи кохану жінку.

А Ромашов приносить себе в жертву розважливою Шурочке Ніколаєвої. І Суламіф дякує царя Соломона перенесені нею щастя.

Буває так в житті? Попри все, хочеться, щоб було, адже в житті буває все. У своїх творах Купрін бачить все і побутові дрібниці, і незначні подробиці, і глибину характеру людини. Та й описи природи створюють фон, на якому розгортається подальша дія. На тлі таємничого лісу ми зустрічаємося з поліської чаклункою Олесею, Прокидається природа – символ зародження її кохання до Івана Трофимовичу. А стихія – сумне прощання з героїнею повісті. Таким бачиться нам, “обдуреному поколінню”, Купрін А. – гуманіст, оптиміст, добрий, душевний, мудра людина,

Не хочеться розлучатися з героями творів Купріна, люблячими і безкорисливими,

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: