Мій дід машиніст бригади далекобійної морської артилерії Історію надіслав Олександр. Мого діда по батьківській лінії Анхимову Павлу Яковичу, який народився в селі Путилово нинішньої Ленінградської області, до 1941 році виповнилося 28 років. Моєму батькові Володимиру Павловичу його синові трохи більше року. Бабуся Анхимова (Муханова) Марія Василівна була ровесницею діда. В той час вони жили на станції Дунай нинішнього Всеволозького району Ленінградської області і працювали на торфорозробках. Дід машиністом паровоза, бабуся стрелочницей. У діда за плечима була строкова служба, яку він пройшов мотористом на Балтійському Флоті в Кронштадті. І на фронт покликаний був в БалтФлот.
Але потрапив не на кораблі, а в бригаду далекобійної морської артилерії. Теж машиністом паровоза. Збереглися далекобійні гармати, часто зняті з військових кораблів, захоплених фашистами в Кронштадті, можна побачити на форту Червона Гірка під Петербургом і в залізничному музеї на Варшавському вокзалі. Всю блокаду дід воював на Ленінградському фронті, і як міг підтримував бабусю з сином моїм батьком, які теж залишилися в блокаді під Ленінградом. Дід не курив і не пив, і все “зекономлений” забезпечення переправляв бабусі, а вона змінювала його на їжу. Так вдалося вижити.
Після прориву блокади дід з військами Ленінградського фронту в складі свого підрозділу дійшов до Кенігсберга, був нагороджений медаллю “За бойові заслуги”, а потім повернувся додому. До самої пенсії працював машиністом паровозом і мотовозів на торфорозробках в Ленінградській області. Про війну розповідати не любив, бувало, слова з нього не витягнеш. Та й бабуся ніколи про ті часи не розповідала.
Важко далася їм наша Перемога. Але ми пам’ятаємо їх бойовий і трудовий подвиг. Пам’ятаємо і пишаємося!