Механічна цивілізація

“Сlосkwork Огапде” – “Заводний апельсин” – так називається скандально відомий роман Ентоні Берджеса. Так само називається фільм великого американського режисера Стенлі Кубрика, знятий в шістдесяті роки XX століття. Роман досі є одним з найбільш читаних, а фільм досі заборонений до показу в ряді країн через жахливих сцен насильства, показаних в ньому.

Що це? Чергове породження масової культури, пичкающей читача і глядача зображенням самих низинних сторін людської природи? Зовсім ні: “Заводний апельсин” по праву займає місце в класиці європейської літератури, а фільм Кубрика визнаний одним з самих злободенних фільмів XX століття.

Берджес створив роман-антиутопію, в якому показано майбутнє людства, яке бачиться автору виключно в темних тонах. У романі, зовсім як у фільмі “Банди Нью-Йорка”, діють молодіжні кримінальні угруповання. Юнаки, які втратили віру у власне майбутнє і чужі авторитети, стають небезпечною і руйнівною силою. Хвиля насильства захльостує країну, влада безсилі зробити щось дієве. І тоді з’являється геніальне – і страшне – винахід: “сироватка добра”. Отримавши ін’єкцію сироватки і переглянувши “навчально-виховний” фільм про насильство, людина назавжди набував імунітет до насильства. Він не був більше не здатний вдарити людину по обличчю, а навіть образити бродячого кошеня. У відповідь на спробу застосувати насильство до будь-якій живій істоті, організм щепленого відповідав болісної фізичною реакцією. Оброблений таким чином головний герой “Механічного апельсина” втрачає свою колишню здатність до агресії. Він не може захистити ні іншої людини, ні себе від розперезалися хуліганів. І головний герой перестає відчувати себе повноцінною людиною.

У сучасному світі ведуться наукові розробки, покликані знайти способи впливу безпосередньо на свідомість людини, зробити кожного землянина слухняним автоматом. Берджес застерігав від цього ще півстоліття тому. В той же час письменник приходив в жах від схильності до насильства, яка виявлялася у все більшого числа його сучасників. Це говорило про виродження традиційної моралі, побудованої на новозавітних принципах. А ще це свідчило про те, що суспільство важко хворе, адже якщо молоді не можуть знайти застосування своїм силам, то про що це може говорити? Берджес критикує не молодих людей, які стали вбивцями, – він розкриває недоліки сучасної цивілізації, яка в гонитві за прибутком і швидкістю забуває про душу людини. Якщо правосуддя бере на себе повноваження Господа Бога, то гріш ціна такому правосуддя.

Мало хто знає, що Ентоні Берджес гостював у Радянському Союзі, де пильно і досить неупереджено вивчав життя молодіжних напівкримінальних угруповань у Москві та Ленінграді. Цікаво, що характерний сленг, на якому розмовляють “круті хлопці” з “Заводного апельсина”, заснований на слов’янських, а точніше, російських словах.

До початку XXI століття світової цивілізації, в принципі, вдалося подолати хвилю молодіжного насильства, народжену в епоху “оксамитових революцій” шістдесятих років і досягла піку у вісімдесяті-дев’яності. Однак проблем ще залишається достатньо: взяти хоча б молодіжну безробіття, атмосферу загальної розчарованості, характерну як для розвинених, так і для країн, що розвиваються.

Чи загрожує людству епоха “Заводного апельсина”, де насильство стане таким же звичним, як ранкова зарядка? Або це попередження все ж надміру? І від чого ми зараз більше далекі від ідеально слухняних і гуманних “заводних людей або від божевільних убивць і ґвалтівників, що населяють сторінки роману Берджеса?

Хочеться вірити, що настане ера людської гідності, коли роман під назвою “Заводний апельсин” перестане бути похмурим пророцтвом про найближче майбутнє земної цивілізації і перетвориться в прогресивної пам’ятник думки далекого XX століття.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: