Страсну тугу передових сучасників Лермонтова по прекрасній, вільній вітчизні втілив поет у поемі “Мцирі”.
Задум поеми про ченця, рвущемся на свободу, Лермонтов виношував десять років. У поему “Мцирі” Лермонтова включив рядки зі своїх ранніх поем.
Лермонтов палко протестував проти всіх видів рабства, боровся за право людей на земне людське щастя.
Засланий навесні 1837 року на Кавказ, він проїжджав по Військово-Грузинській дорозі. Поблизу станції Мцхети, під Тіфлісом, існував колись монастир. Тут зустрів поет блудившего серед руїн і могильних плит старезного діда. Це був чернець-горець. Старий розповів Лермонтову, як ще дитиною був узятий в полон росіянами і відданий на виховання в монастир. Він згадував, як тужив тоді по батьківщині, як мріяв повернутися додому. Але поступово звик до своєї в’язницею, втягнувся в одноманітну монастирське життя і став ченцем.
Розповідь старого, який в юності був у мцхетському монастирі послушником, або по-грузинськи “Мцирі”, відповідав власними думками Лермонтова, які він виношував багато-багато років. У творчій зошити сімнадцятирічного поета читаємо: “Написати записки молодого ченця 17-ти років. З дитинства він у монастирі, священних книг, нічого не читав. Страсна дума таїться – Ідеали.”
Але поет не міг знайти для втілення цього задуму: все написане досі не задовольняло. Найважче полягало в слові “ідеали”.
Минуло вісім років, і Лермонтов втілив свій старий задум у поемі “Мцирі”. Рідний дім, вітчизна, свобода, життя, боротьба – все поєдналось у єдиному лучезарном сузір’ї і наповнює душу читача томливої тугою мрії.
Гімн високою “полум’яної пристрасті”, гімн романтичному горіння – ось що таке поема “Мцирі”:
Я знав однієї лише думи влада,
Одну, але полум’яну пристрасть…
У своїй поемі Лермонтов прагнув протиставити своїм безвольним і безсилим сучасникам сміливого і волелюбного людини, готового піти на все для досягнення поставленої мети, готового до кінця відстоювати свою свободу.
Прагнення до свободи стало у Лермонтова “тугою” по волі, зробилося пристрастю, що охопила всю істоту людини. В обстановці, що склалася після 1825 року, поет не втратив віри в революційну справу. Перемагає прагнення “діяти”, як писав поет. Романтична мрія створює нового героя, вольового й сильного, полум’яного і мужнього, готового, на думку Лермонтова, до подальшої боротьби.