Вірш Ст. Маяковського “Добре!” – вершина його творчості – була написана у 1927 році, напередодні десятої річниці Жовтневої революції. Вея поема пронизана глибоким ліричним почуттям. Розповідь про революції, гаряча любов і Батьківщину нерозривно пов’язані з особистими переживаннями поета. Битви, які перенесла країна, пережило і серце поета:
Це час гуде
З правдою удвох.
Маяковський звертається до теми Жовтня, щоб передати нам свою радість “свідка щасливого”, вдихнути в будівельників “будує, бунтівний силу.” Він виступає в поемі не тільки як традиційно всезнаючий автор – оповідач і як поет, що співає славу революції та соціалістичної батьківщині, але і як безпосередній очевидець, а іноді і прямий учасник подій. Значне місце в поемі займає образ ліричного героя, тобто пересічного радянського людини.
У перших сценах поеми, коли Маяковський малював величезні епічні події, ліричного героя ще не було на сцені. По мірі розгортання грандіозних подій голос ліричного героя все голосніше звучить у поемі, яка завершується чудовою
Образ ліричного героя з’являється перед нами в XI главі, його життя – це “і біг, і бій, і сон, і тлін”. Він розповідає, як в “кімнаті човні проплив три тисячі днів”, тобто прожив десять революційних років. Так центральний образ “океану-революції” народжує більш приватний, але злитий з бурхливим життям революції, з його могутньою очисної грозою, образ “кімнатки-човники”, в якій поет проплив три тисячі днів. Так епічний, всесвітньо-історичний план поеми перетинається з особистим. Але особисте життя не протиставлена життя країни і народу. Разом з батьківщиною поетові довелося не тільки мерзнути, але й голодувати. Легко забути чужі теплі країни:
Письменник разом з народом переживає труднощі в роки громадянської війни. В холодній і голодній Москві він готовий поділитися останнім. Так особиста доля окремої радянської людини невіддільна від загальних доль радянської землі:
Де з кулею встань,
З гвинтівкою лягай,
Льешься з масами, –
Образ ліричного героя дуже яскраво намальований і в наступних главах. Радянські люди в ті роки винесли неймовірні труднощі. Але ця сувора життя не розлютила героя, не позбавила його здатності радіти життю, відчувати повноту буття. Маяковський показав, як цнотливо-скупо проявляє свої почуття його герой і з якою справжньою зворушливою, людської ніжністю відноситься він до своєї коханої:
А до коханої у гості
Загальний життєрадісний тон поеми пов’язаний з тим, що перед поетом в повсякденному житті країни відкриваються паростки майбутнього:
Де сор сьогодні гниє,
Де тільки земля проста –
Поет з тими, “хто вийшов будувати і помста в суцільний лихоманці буден”. Це “його праця вливається в працю його республіки”. І він пишається цим. Невичерпної радістю, гордістю за свою республіку, свою вулицю, своїх депутатів, свою міліцію, своїх льотчиків, свою армію, свої фабрики, свої поля повна заключна XIX голова. Перед нами на весь зріст постає поет-господар величезної країни, поет – господар своєї долі, впевнений в те, що завтрашній день буде ще краще, ніж сьогоднішній. Знову відкриті магазини, продаються продукти, “сири не засижены”, знижуються ціни, “стала оперяться моя кооперація”, особиста причетність поета до всього, що відбувається в країні, звучить у словах:
У поетичній рубриці.
Ліричний герой відчуває себе краплею, що ллється з масою, й у цьому черпає свою радість. Питання про особисте щастя вирішується в ній як складова частина проблеми боротьби за народне щастя. Через всю поему проходить думка про єдність особистості, народу та держави, Найбільш повне вираження ця думка отримала в останніх ліричних главах. “Наша республіка будується, дыбится”, – вигукує поет, закінчуючи свій твір захопленим гімном молодій Радянській країні:
Років до ста рости
Тільки Маяковський міг з такої новаторської силою, новими поетичними засобами та художніми фарбами відтворити історичні картини Жовтневої революції. Безмежна творча енергія, революційна пристрасність, гарячий патріотизм, ліричність і пафос, сатира і трагізм – все це поєднується в його поезії і робить його справжнім новатором російської поезії.