У Шіллера цього немає: його “лицар швидко, твердими кроками спускається в страшний звіринець і сміливою рукою піднімає рукавичку, що лежить посеред чудовиськ”. Додавання, яке робить Лермонтов, суперечить, мабуть, задумом автора, оскільки не цілком поєднується з мотивом безстрашності лицаря.
До циклу переказів з Шіллера взагалі і до перекладу “Рукавички” зокрема дуже близько примикає вірш “Балада” “Над морем красуня-діва сидить”, “зошити № 3” воно безпосередньо передує “Рукавичці”. Тут сплітаються сюжети двох балад Шиллера – тієї ж “Рукавички” і “Водолаза” або “Кубка”, як називається в перекладі Жуковського. Тут у такому ж співвідношенні, як в “Рукавичці”, виступають два персонажа – жорстока, безсердечна діва та її друг, якого вона посилає за намистом, впав у безодню; його він дістає і знову, на прохання діви, спускається у воду, щоб принести їй корал, але на цей раз гине. З “Рукавичкою” “Баладу” ріднить саме образ героїні жорстокої діви, що вимагає докази любові. Решта ж саме випробування, призначуване красунею, його повторення після першої удачі і трагічна загибель сміливця – зближує її з “Водолазом”.
Ретельність, з якою Шиллер описує деталі того, що відбувається, Лермонтова не влаштовує: він виробляє значне скорочення тексту – викидає цілий відрізок в одинадцять віршів рядки 33-43 оригіналу, присвячений зображенню двох леопардів, порушуючи трехчленность оповідання про звірів, і цим прискорює перехід до драматичного епізоду з рукавичкою. Опускає він ще кілька віршів, правда вводячи зате в інших місцях не передбачені оригіналом рядка в цілому переклад все ж коротше німецького оригіналу одинадцять віршів. Перекладач опускає і власні імена двох дійових осіб балади – король Франциск і лицар Делорж. Фабула тим самим набуває дещо більшу схематичність. Згадаймо у зв’язку з цим, що в оповідних баладного типу віршах Лермонтова і в його ранніх поемах досить часто фігурують безіменні, не названі власним ім’ям герої.
А про лицаря, вернувшемся з рукавичкою, поет-перекладач каже: “Але досади жорстокої палаючи у вогні:” Так – є красуня Кунігунда оригіналу, характер красуні він підкреслює холодність і безсердечність до закоханим в неї, а в характері лицаря – обурення, тобто надає конфлікту ще більшої гостроти та емоційність.
У своєму оригінальному творчості 182829 років Лермонтов майже ніде не перегукується з Шиллером-ліриком. Але Шиллер як автор балад і як драматург представляв для Лермонтова безсумнівний інтерес і в ці роки і пізніше. Як уривок з “Макбета”, так і “Рукавичка”, а рівно і написана на шіллерівські теми “Балада” “Над морем красуня-діва сидить:” ставляться у Лермонтова до числа перших дослідів короткого віршованого оповідання поряд з оригінальною “Грузинської піснею” і першими поемами.
Лицар, катувати я серця люблю:
Проте для загального осмислення Лермонтовим цієї балади, показовіші дві вставки, що стосуються образів Кунігунди і лицаря. Коли вона просить Делоржа дістати їй впала рукавичку, Лермонтов змушує її сказати:
У перекладі “Рукавички”, на відміну від перекладу “Трьох відьом”, збережено більшість образних деталей і словесних мотивів оригіналу якщо не вважати пропуску цілого відрізка тексту, а в тих випадках, коли опускається окремий конкретний образ, поет замінює його здебільшого конкретним ж а не абстрактним або перифрастическим. Він робить, однак, і деякі вставки, істотні в смисловому відношенні.
O На рукавичку між диких звірів він дивиться:
Коли, наприклад, виклад доходить до сміливого вчинку лицаря, що спускається до звірів за рукавичкою Кунігунди, Лермонтов уводить від себе такий вірш:
“Рукавичка” – гостро сюжетна: вона розповідає про те, як з руки красуні Кунігунди впала рукавичка на арену, де знаходяться хижі звірі: лев, тигр, леопарди, і як вона пропонує лицарю принести її. Лицар безстрашно виконує прохання своєї дами, благополучно приносить рукавичку, але, обурений бессердечием Кунігунди, кидає їй рукавичку в обличчя і залишає її. Сама ця ситуація, як і образ гордого і безстрашного лицаря, що розчарувався в коханої, і образ бездушної красуні – все це дуже близько юного Лермонтова, перегукується з ситуаціями і образами ліричних героїв його віршів. Обстановка ж, в якій розігрується сцена балади, намальована Шиллером дуже барвисто: це двір короля Франциска, який зібрався огляді
ть пишне видовище.