Усі попередні розвиток іспанської літератури Відродження підготувало появу великого письменника Мігеля де Сервантеса Сааведра. Його творчість являє собою вершину іспанського літературного Олімпу “золотого століття”. В ньому з найбільшою силою виражені гуманістичні ідеї. З іншого боку, це творчість найбільш повно відображає кризу, яку переживала батьківщина письменника в кінці XVI століття, а також суперечливе свідомість передових людей того часу. Сервантес став найглибшим реалістом, яких тільки знала література епохи Відродження.
Мігель де Сервантес Сааведра народився в 1547 році в маленькому провінційному містечку Алькала де Енарес в сім’ї бідного лікаря. Хоча брак грошей і завадила йому отримати гарну освіту, Сервантес все-таки закінчив університет. Коли Мігелю виповнився 21 рік, він поступив на службу до кардинала Акваве, папського посла в Іспанії. Коли кардинал вирішив повернутися на батьківщину в Італії, то юний Сервантес поїхав разом з ним. Після смерті кардинала, Сервантес надходить солдатом в іспанську армію, а потім – у флот. Він хоробро б’ється, а в одній з битв отримує тяжке каліцтво лівої руки. У віці 28 років Сервантес, коли повернувся до Іспанії, стає бранцем алжирських корсарів. 5 довгих і важких років він проводить в рабстві в Алжирі, і не на хвилину його не покидає думка про свободу. Неодноразово Мігель влаштовував змови з метою втечі, але всі спроби були безуспішними, поки, нарешті, не викуповують з полону. За час його відсутності в Іспанії, сім’я Сервантеса розорилася, а його військові заслуги давно були забуті. Щоб якось заробити, він пише п’єси для театру, а також вірші, які дарує яким-небудь знатним особам за винагороду. Незабаром Сервантес одружується. Ненадійність літературного заробітку змушують його стати збирачем зерна для армії, а потім прийняти посаду складальника недоїмок. У 1597 році Сервантес, довірив казенні гроші банкірові, який з ними втік, потрапляє у в’язницю за звинуваченням у розтраті. А через 5 років знову потрапляє до в’язниці за звинуваченням у фінансових зловживаннях. Останні роки життя Сервантес провів у великій нужді. А між тим, саме на цей період її життя припадає розквіт його літературної діяльності. У 1605 році виходить у світ I частина роману, яка принесла своєму авторові світову славу – “Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський”, яке він задумав ще під час другого тюремного терміну. У 1615 році у світ виходить II частина роману, а незадовго до цього видається збірник його п’єс, а в 1613 році були видані “Повчальні новели”. Навіть на смертному одрі Сервантес не переставав працювати. За кілька днів до смерті він постригся в ченці. Видатного іспанського письменника не стало 23 квітня 1616 р. Останнім твором великого іспанського письменника був роман “Персилес і Сихизмунда”, який надрукували вже після його смерті.
Життя Мігеля де Сервантеса була типовою для чуйного і талановитого ідальго – палкі захоплення, невдачі, розчарування, безперервна боротьба зі злиднями, закостенілістю й вульгарністю навколишнього світу. Творчість Сервантеса пройшло такий довгий шлях пошуків. Він пише на замовлення, розробляє “модні” жанри, прагне сказати у літературі своє слово, внести в панівний літературний стиль зміст і моральну проблематику. Але всі ці спроби були безуспішні. Тільки на схилі років життєвих Сервантес створює свій власний стиль і власні жанри, якими він талановито висловлює остаточно дозрілі думки.
Світове значення Мігеля де Сервантеса, як великого іспанського письменника ґрунтується, в основному, на його романі “Дон Кіхот”. Твір, задумане як сатира на модні в ту пору лицарські романи (про що автор сам говорить у “Пролозі”), стало своєрідним психологічним аналізом людської природи, обох сторін нашої душевної діяльності – благородного ідеалізму і реалістичної практичності. І обидві ці сторони проявилися в безсмертних образах героїв роману – лицаря і його зброєносця. У своїй протилежності вони складають одну людину. Ідеаліст Дон Кіхот і реаліст Санчо Пансо становлять гармонійне ціле. Автор симпатизує бідному лицар-ідеалістові, яким, безсумнівно, був він сам. Мігель де Сервантес Сааведра геніально вловив основні тенденції і проблеми свого часу. Але був по-справжньому зрозуміти і зміг надати дійсне вплив на європейську літературу лише в XVIII столітті і особливо в XIX столітті, коли стала можливою більш висока форма реалізму. Сервантес справив великий вплив на творчість Р. Філдінга, Ст. Скотта, Д. Діккенса і Н Гоголя.