Красу Батьківщини може відчувати кожен, але так талановито описати її в поезії зміг би, напевно, тільки Павло Тичина. З віршів поета видно, що красива природа, навколишній світ, ненька-Україна – милі серцю письменника. Павло Тичина помічає все: і струмочок, і метелики, і квіточки, і хмаринки – все залишає в душі письменника свої сліди. “Блакить мою душу обвияла”, – пише художник. Читаючи вірші цього автора, ми самі начебто злітаємо до неба. Легко, з ніжністю і турботою, як мама, автор описує рідний край. Не приховує Павло Тичина своїй любові до всього світу. Влучно порівнює поет струмок серед гаю з стрічкою, метелики зі свічками. Нічого поганого немає у віршованих рядках. Тільки мир, спокій, любов. І українська природа віддячує. Вона показує письменникові те, що ховається від очей звичайної людини.
“Ген неба край – Як золото” І справді, рідна земелька віддає сторицею, віддає золотом гаїв, сріблом струмків, діамантами небес. Купається Павло Тичина, як ластівка, в полях. Після цих віршів починаєш помічати, те, що раніше міг тільки уявляти. Що нам заважає любити Україну, як її люблять поети? Нічого. Треба тільки посміхатися, йти назустріч природі з величезною любов’ю і повагою. Треба дбати про неї і тоді ніколи не зникне з очей не тичинівська річечка, лісок – Укра.