Сьогодні для читацького щоденника познайомилися ми з Хазяйкою Мідної гори в короткому змісті. Казка була написана Бажова в 1936 році, де письменник втілив в образі Малахитчицы красу природи, що надихає людину на творчість. І ось, пропонуємо вам короткий зміст розповіді Мідної гори Господиня, яке дозволить ознайомитися з сюжетом для подальшої роботи з текстом.
Відразу ми зустрічаємося з двома робітниками, що вирушили дивитися свої покоси. Це був молодий неодружений хлопець і хлопець постарше. Дійшовши до місця, де видобувають руду, герої поснули. Але, молодий хлопець довго не спав, а коли прокинувся, побачив прекрасну дівчину. Він одразу зрозумів, що перед ним Мідної гори Господиня, про яку ми пишемо короткий твір.
Дівчина попросила хлопця, якого нарекли в дитинстві Степаном, поговорити з прикажчиком і сказати, щоб він забирався з копалень, інакше вони більше не побачать руду. Сама ж Господиня Мідної гори перетворилася на ящірку з людською особою і поповзла.
Степану було страшно таке говорити прикажчика, але ще страшніше був гнів Малахитчицы. Ось і сказав хлопець господареві. Той взяв і покарав Степана, відправивши в саму мокру шахту, та ще й дав подвійну норму.
Господиня Мідної гори
Степан став добувати малахіт, який став сам обсипатися, а вода з шахти пішла. Зрозумів тут Степан, що це Господиня йому допомагає. Як тільки він подумав про це, з’явилася перед ним дівчина провела у свої володіння, де все сяяло від багатств. На питання про те, чи одружиться герой на Малахитчице, Стьопка відповів, що не може цього зробити, так як є у нього наречена. Господиня гори зраділа, що не купився хлопець на багатства, не проміняв свою наречену на життя з нею. Подарувала йому скриньку з коштовностями. На прощання Господиня Мідної гори заплакала і її сльози перетворилися на коштовні камені, які вона віддала Степану для того, щоб той обжився.
Відвели слуги – ящірки Степана назад в шахту і прикували його. Коли прийшов прикажчик, то здивувався його видобутку. Переклав Степана в іншу шахту, а на його місце покликав племінника. Ось тільки племіннику пустушки трапляються, а головному персонажеві малахіт так і сиплеться. Сказав племінник дядькові, що Стьопка душу дияволу продав, ось і щастить йому. Тоді прикажчик обіцяє Степко вільну, якщо той збере йому сто пуд малахіту. Стьопка виконав наказ, а ось вольну не отримав.
Тут пан дізнався, що брила малахіту виявлена. Знову пообіцяв вільну, якщо хлопець дістане малахітові камені. Тільки тепер Стьопка зажадав спочатку вільну для себе і своєї нареченої написати і тільки потім приступив до пошуку каменів. Їх він швидко роздобув, адже допомагала йому Господиня. Після отримання вольній, все багатство в Гумешках зникла, як і не було.
Стьопка одружився, як і планував, ось тільки щастя не придбав. Та ще й зі здоров’ям стало зле. Одного разу, відправившись на полювання, хлопець так і не повернувся. Пізніше його тіло знайшли на копальні. Коли знайшли хлопця, біля нього сиділа ящірка і гірко плакала. Забрали тіло Степана додому і тільки там виявили смарагди в його руках, що одразу перетворилися в пил. Як виявилося, це були ті самі сльози, що віддала свого часу Господиня гори і які хлопець так і не продав, залишивши їх для себе, як пам’ять про дівчину – Господині Мідної гори.