Роман “Портрет Доріана Грея” називають характерним твором декаденткой прози. І ні в чому декадентський характер світогляду самого автора не позначився так яскраво, як у запереченні моральності мистецтва. Сама ідея того, що краса і мораль не мають нічого спільного, є підґрунтям характеру Доріана Грея. Хто ж вперше проголошує цю ідею, спокушаючи розум е Доріана Грея. Лорд Генрі Воттон – своєрідний демон-спокусник, мова якого сповнений блискучих парадоксів. Мова цього естета підступний, він не дурний, і уявною простотою та вишуканістю простих істин сковує людину, робить неможливою насолоду. Так от, твердить лорд Воттон, якщо на шляху до насолоди виникає перешкода, то її просто слід відкинути.
Один Доріана і автор його портрета, художник Холлуорд намагається нейтралізувати згубний вплив світського ловеласа, каже, що лорд Генрі лише прикидається і він цинік, оскільки соромиться своєї цілісності. За його словами, лорд Генрі ніколи не говорить нічого морального, і не робить нічого аморального. Однак страшне насіння вже впало на грунт егоїзму Доріана Грея. Краса і насолода стають девізом життя героя. А втіленням совісті молодої людини став портрет, написаний одним. З допомогою портрета Доріан стає глядачем і суддею свого життя. Саме його совість ніби живе окремо від людини. Захопившись удаваною Кіно, парадоксами, незвичністю думки, яка, однак, добре узгоджувала з його прагненням до насолоди для себе, Доріан Грей навчився переступати через мораль, через долі і життя близьких людей, так як у нього не було більше душевного стрижня, адже це і є совість. Краса зовнішня, молодість стають для героя нормою, а на портреті позначаються огидні вчинки людини зі спотвореною мораллю. Що несе цей портрет? Красу? Ні, він приховує страшну істину: Доріан усе життя прагнув до краси і насолоди, але став чудовиськом не тільки на портреті. Це жахлива розплата за нехтування мораллю. Саме тому і герой не може дивитися на себе на сьогодення. Намагаючись вбити мораль і совість, він убив себе. І це символічний кінець. Це відповідь на питання, чи можлива краса без моралі. “Ні”, – відповідає сам автор, не заперечуючи лише героєві, але і декаданским принципам.
