Композиція і сюжет роману “Господа Головльови”

Тема кріпацтва в Росії завжди була предметом пильної уваги великого письменника Салтикова-Щедріна.
В кінці 70-х років письменник підійшов у своїй творчості до вирішення теми, за яку він міг взятися, тільки нагромадивши необхідний життєвий матеріал, володіючи величезним духовним досвідом, стоячи на твердих революційно-демократичних позиціях. Герой задуманого ним твору повинен був уособлювати собою всі пороки і виразки кріпосницького суспільства. Це людина, “наповнений прахом” саморуйнування. Автор уже звертався до цієї теми в сатиричній хроніці “Добромисні мовлення”, але більш глибокий розвиток вона отримала в романі “Добродії Голів леви”.
Історія загибелі сімейства кріпосників Головлевых спочатку була частиною хроніки “Добромисні мовлення”, яка в основному присвячена опису дійсності хижака-буржуа Дерунова. Письменник вирішив виділити з хроніки розповіді про сім’ю Головлевых і створив на їх основі роман-хроніку “Господа Головльови”. Композиція його була підпорядкована одній темі – краху кріпацтва. Роман починається передчуттям смерті одного з героїв (Степана), потім протягом оповідання перед нами постає ціла галерея вмираючих, сходять зі сцени життя людей. “Головльови – це сама смерть, злісна, пустоутробная; це смерть, вічно підстерігає нову жертву”, – писав

Сатирик.
Образи Головлевых старшого і молодшого покоління – яскрава ілюстрація згубного впливу на людську особистість недосконалого суспільного ладу, заснованого на гнобленні. Саме тому автор в романі приділяє увагу більш моральною, етичною стороною справи, а не економічного зубожіння кріпосників. Хочу відзначити, що автору вдалося так талановито зобразити конкретних героїв, що в них втілилися всі вади не тільки однієї сім’ї, а й усього суспільства. Яскраво виписаний Иудушка Головльов. Письменник зробив його символом всякого паразитизму, людиноненависництва і реакції.
Всі компоненти роману: пейзаж, мова героїв, авторські характеристики і відступу – все в романі служить одній меті – розкриттю причин загибелі ладу кріпосників. Особливо вражає мова Іудушки – человеконенавистника і блудослова, зіткана з афоризмів, зменшування і пестливих слів, зітхань, лицемірних звернень до Бога, безперервних повторень.
Хочу відзначити також ще дуже важливий композиційний момент у романі: автор свідомо виключив подробиці кріпосницького побуту, виховання нового покоління кріпосників і їх взаємини з селянами. Мені здається, письменник зробив це для того, щоб створити ще більш безвихідний і не гармонує з живим світом фон, на якому зживають себе кріпосники. Жива, світла дійсність як би сама не випускає їх з обмеженого простору, немов страшну заразну хворобу.
Присутній і відчувається читачем у романі й дух самого автора, який усією душею любив пригноблений народ Росії і боровся за її свободу.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: