Для розуміння ідейного сенсу роману Ф. М Достоєвського “Злочин і покарання” дуже важливим є аналіз композиції твору, зокрема таких її елементів, як сни.
Перший сон головного героя роману Родіона Романовича Раскольникова описується на початку першої частини твору. Що ж сниться нещасному герою, так чуйно й болісно сприймає будь-які прояви несправедливості, жорстокості, підлості, пороки сучасного йому суспільства? Достоєвський описує кошмар: маленький Раскольников йде з батьком на цвинтар, на могилу молодшого брата. Їх шлях лежить через шинок, біля якого стоїть ломова кінь, запряжений у віз. Із шинку виходить п’яний господар коня і запрошує своїх приятелів покататися. Стара кінь не рухається з місця, і Микола починає бити її батогом, який потім змінює на брухт. Після кількох ударів ломом Микола вбиває коня, і маленький Родіон кидається на нього з кулаками.
Розкольників прокидається від жаху, і пережите у сні повертає його до думки про те, чи зможе він убити чи ні; чи зможе позбавити всіх принижених і ображених, втіленням яких стає жалюгідна шкапа з його кошмару, від жорстокості і порочності навколишнього світу, уособленням якого є п’яний візник Микола, Кошмарне бачення тісно переплітається з не менш (якщо не більш) жахливою і огидною дійсністю, він виступає своєрідним поштовхом, що впритул наближає героя до фатального рішення – вбивства старої лихварки.
У другій частині роману Раскольникову, вже вчинила розправу над старою (але також вбила ні в чому невинну Лизавету) знову сниться сон, що переходить у марення: на цей раз йому сниться (або ввижається), що б’ють господиню. З одного боку, це бачення можна сприйняти як відображення підсвідомого бажання розправитися з ще однією “вошью” (як відомо, Раскольников повинен квартирної господині пристойну суму грошей, із-за чого його викликали в поліцію), з іншого – як страх перед майбутнім, яка, якщо слідувати теорії молодого героя, може перетворитися в щось жахливе.
Ніби у відповідь на глибокі внутрішні переживання Родіона мати надсилає йому гроші, на які Розкольників викуповує у господині вексель. Одна з проблем вирішена, але порівняно з жахливою драмою героя вона здається краплею в морі.
У третій частині роману – знову кошмар. На цей раз Раскольникову сниться, що стара жива і сміється над ним. Він намагається вбити її, але з усіх боків люди, вони і дивляться і мовчать. У композиційному плані третій кошмар героя є продовженням його роздумів про “тварі тремтячою”, про те, що він “не людину вбив”, а “принцип”, своєрідним підтвердженням його припущень щодо слабкості власної натури, нездатність переступити через труп людини Крім того, цей сон (а саме – опис смотрящих в мовчанні людей) передує поява в кімнаті Раскольникова Аркадія Івановича Свидригайлова, своєрідного психологічного двійника головного героя, який спостерігає за сплячим Родіоном.
Передвісником морального одужання, звільненням від болісних сумнівів та пошуків відповідей на питання про неспроможність власної теорії стає для Раскольникова напівсон, полубред, описаний в епілозі роману: Родіону здається, що весь світ повинен загинути через хвороби, ніби є мікроб, точніше – духи, обдаровані розумом і волею, які вселяються в людей, роблячи їх бесноватыми і божевільними, хоча заражені вважають себе розумними і непохитними в істині. Люди заражаються, починають вбивати одне одного, пожирати, як павуки в банці. Після останнього кошмару Розкольників зцілюється – як фізично, так і духовно, наближається до порогу, за яким – нове життя, в якій він, за порадою Порфирія Петровича, стане сонцем.
Отже, в композиційному відношенні сни Раскольникова відіграють важливу роль: вони сприяють граничної концентрації читача на розвитку сюжету, на описуваної автором системі образів; готують до наступних епізодах, багато з яких мають величезне значення для розуміння основної ідеї роману. Крім того, введення в оповідання таких елементів, як сни, має важливе значення в художньо-образотворчому плані. Воно визначає психологізм у зображенні головного героя роману Так, наприклад, завдяки сну Раскольникова про п’яному візникові ми розуміємо особливість душевного самопочуття героя, який в той момент відчував сильне відраза до навколишнього оточення; намагався порівняти нинішній стан з тим, яке буде у нього після вчинення злочину, що сприймається як щось жахливе. Хто знає, якби Розкольників прислухався до своїх відчуттів, то навряд чи б опинився розчавленим жахливою трагедією, расколовшей надвоє його свідомість.