Колишня слава і нинішнє самотність – ось проблема, над якою розмірковує Тетяна Толстая.
Даний соціально-моральний питання дуже актуальне протягом тривалого часу. Багато письменників, поети, філософи та громадські діячі розмірковували і розмірковують над ним.
Багато людей, вважає автор, які колись були відомі і популярні, “купалися” у славі і мали натовпи шанувальників, до кінця свого життя залишаються зовсім самі, всіма забуті і нікому не потрібні.
Я поділяю позицію автора. Дійсно, самотність – важкий доля більшості знаменитостей. Люди, які колись були популярні і відомі на всю країну, світ, постарівши, залишаються в кращому випадку тільки в колі сім’ї. І їм дуже важко змиритися зі своєю непотрібністю.
Згадаємо життя відомого актора Георгія Віцина. До кінця своїх днів… від його шанувальників і колишньої слави не залишилося і сліду. Актор дуже переживав своє забуття. В останню путь його прийшли проводити лише улюблена дружина, дочка і кілька бабусь-сусідок.
Ще одним яскравим прикладом є доля Семена Фаради. Всіма забутий, він кілька років пролежав прикутий до ліжка. Його сім’ї насилу вдавалося збирати гроші на дорогі ліки. І хоча про біду відомого актора тоді не раз писали газети, все, чим товариство “спромігся” йому допомогти – тисяча рублів, що виплачуються російською Гільдією акторів. Уявляю, як прикро було усвідомлювати це колишньому улюбленцеві публіки.
Таким чином, можу зробити висновок, що людям, які пізнали славу, оплески натовпу, в кілька разів складніше прийняти свою самотність.