Класичний реалізм в літературі

Реалізм в літературі – це напрямок, основною особливістю якого є правдиве зображення дійсності та її типових рис без яких-небудь спотворень і перебільшень. Це літературна течія зародилася в XIX столітті, а його прихильники різко виступали проти витончених форм поезії та використання у творах різних містичних понять.

Ознаки Напрямку

Реалізм в літературі 19 століття можна відрізнити за чіткими ознаками. Основним з них є художнє зображення дійсності у знайомих для обивателя образах, з якими він регулярно зустрічається в реальному житті. Реальність у творах розглядається в якості засобу пізнання людиною навколишнього світу і самого себе, а образ кожного літературного персонажа опрацьовується таким чином, щоб у ньому читач міг дізнатися себе, родича, колегу або знайомого.

У романах і повістях реалістів мистецтво залишається життєстверджуючим, навіть якщо для сюжету характерний трагічний конфлікт. Ще однією ознакою цього жанру є прагнення літераторів розглядати навколишню дійсність у її розвитку, причому кожен письменник намагається виявити появу нових психологічних, суспільних і соціальних відносин.

Особливості цієї літературної течії

Реалізм в літературі, що прийшов на зміну романтизму, володіє ознаками мистецтва, що шукає істину і знаходить її, прагне перетворити дійсність.

Літературні персонажі у творах письменників-реалістів робили відкриття після довгих роздумів і мрій, після аналізу суб’єктивних світовідчуття. Ця особливість, яку можна виділити з авторського сприйняття часу, визначила відмітні ознаки реалістичної літератури початку ХХ сторіччя від традиційної російської класики.

Реалізм в XIX столітті

Такі представники реалізму в літературі, як Бальзак і Стендаль, Теккерей і Діккенс, Жорд Санд і Віктор Гюго, у своїх творах найбільш яскраво розкривають тематику добра і зла, причому уникають абстрактних понять і показують реальне життя своїх сучасників. Дані літератори дають зрозуміти читачам, що зло полягає в способі життя буржуазного суспільства, капіталістичної дійсності, залежності людей від різних матеріальних цінностей. Приміром, у романі Діккенса “Домбі і син” власник компанії був безсердечним і черствим не по своїй природі. Просто такі риси характеру в нього з’явилися з-за наявності великих грошей і честолюбства власника, для якого головним життєвим звершенням стає нажива.

Реалізм в літературі позбавлений гумору і сарказму, а образи персонажів вже не є ідеалом самого письменника і не втілюють його заповітні мрії. З творів XIX-го століття практично зникає герой, в образі якого проглядаються уявлення автора. Така ситуація особливо яскраво простежується у творах Гоголя і Чехова.

Проте найбільш виразно цей літературний напрям проявляється в роботах Толстого і Достоєвського, що описують світ таким, яким вони його бачать. Це виражалося і в образі персонажів зі своїми достоїнствами й вадами, описі душевних терзань літературних героїв, нагадування читачам про суворої дійсності, змінити яку одній людині неможливо.

Як правило, реалізм у літературі торкнувся і долі представників російського дворянства, про що можна судити по роботах В. А. Гончарова. Так, характери героїв у його творах залишаються суперечливими. Обломов є щиросердним і м’якою людиною, проте через свою пасивність він не здатний змінити життя на краще. Подібними якостями має ще один персонаж в російській літературі – безвольний, але обдарований Борис Райський. Гончаров зумів створити образ “антигероя”, типового для XIX століття, який був помічений критиками. У результаті з’явилося поняття “обломовщина”, що відноситься до всіх пасивним персонажам, основними рисами яких були лінь і безвольність.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: