“Кавказький бранець” Пушкін твір

Тема моєї роботи “Образ кавказького бранця в російській літературі”. Для дослідження я вибрала три твори: поему А. Пушкіна “Кавказький бранець”, оповідання Л. Толстого “Кавказький бранець”, розповідь Ст. Маканіна “Кавказький полонений”. До цієї теми я вирішила звернутися після прочитання розповіді Маканіна “Кавказький полонений”. Я згадала, що ми читали оповідання “Кавказький бранець” Толстого, і у Пушкіна є поема з такою назвою. Тема Кавказу актуальна і в наші дні. І ми вирішили з’ясувати, як у творах Пушкіна, Толстого і Маканіна трактується образ кавказького бранця.

Всі події, що сталися з героями творів, обраних нами для дослідження, відбуваються на Кавказі. Це не важко визначити за назвами оповідань. Кавказ залучає авторів своєю екзотичністю, красою. Непростими були відносини Росії з Кавказом протягом XIX – XX століть. Лев Толстой сам служив на Кавказі, матеріалом для розповіді послужили події з життя письменника та історії, почуті ним на службі. Пушкін також був на Кавказі, там він і почав свою поему натхненний красою Кавказу і розповідями горян. Маканін пише про реальних подіях 90-х в Чечні. Розповідь Маканіна – полеміка з традиціями класичної літератури, це проявилося в назві твору.

В історії російської літератури є такі факти, коли письменники різних епох, напрямів, естетичних позицій звертаються до одних і тих же назв своїх творів, наприклад: “Кавказький бранець” А. Пушкіна і “Кавказький бранець” Л. Толстого, “Кавказький полонений” Ст. Маканіна.

У XIX столітті Кавказ був эмблематическим простором свободи, нічим не обмеженого духовного руху в противагу скутому умовностями світу “цивілізації”. Ми помітили, що в прозі Толстого Кавказ став обростати деталями побуту, подробицями взаємин, дрібницями повсякденності. Незмінною складовою Кавказької теми є гірський пейзаж: “Перед ним пустельні рівнини лежать зеленої пеленою; Там пагорбів тягнуться пасмом одноманітні вершини…” – писав Пушкін

“Кавказький бранець” романтична поема Пушкіна, написана під час південної посилання. Автор поставив перед собою мету відтворити характер молодої людини свого часу, незадоволеного дійсністю і охопленого жагою свободи. У романтичній поемі епічна лінія (Кавказ, екзотична життя горян, прихід російських завойовників) переплітається з ліричною (любов полоненого російського і черкески). Вперше Пушкін зображує романтичного героя-сучасника. Автор не вказує ні імені героя, ні його минулого, але трохи про героя ми можемо дізнатися з натяків і недосказаниям. Герой поеми жорстоко розчарований. Він відправився на Кавказ – край сильних і волелюбних людей – здобути таку бажану і необхідну йому свободу духу, а потрапив у полон.

“Кавказький бранець” Толстого – розповідь-бувальщина. Жилін потрапляє в полон до іновірців на цілком законних підставах. Він противник, воїн, звичаїв горян його можна взяти в полон і отримати за нього викуп. Головний герой – Жилін, його характер відповідає прізвищу. Отже, робимо висновок: він міцний, стійкий, жилавий. У нього золоті руки, у полоні він допомагав горянам, лагодив щось, до нього навіть лікуватися приходили. Імені автор не вказує, лише те, що його називають Іваном, але так називали всіх руських бранців.

У Маканіна головний герой – Рубахин. Прізвище, як і у Толстого мовець, відповідна характеру героя: сорочка-хлопець. Аналізуючи розповідь, ми бачимо, що Рубахин знаходиться в постійному стані війни, не тільки реальною, але і душевної. Він настільки звик до цього стану, що вже не в силах з нього вибратися. Відслужив своє, весь час збирається назавжди виїхати додому в “степ за Доном”, і кожен раз залишається на Кавказі, хоче зрозуміти, що ж краса гір хотіла йому сказати, “навіщо окликала”? Його імені ми теж не знаємо.

Маканін цікаво обіграє назву оповідання “Кавказький полонений” а не бранець. За словником С. В. Ожегова лексичне значення слова “полонений” – взятий в полон, що знаходиться в полоні. “Бранець” – той, хто полонений ким-чим-небудь. В оповіданні полонений не тільки хлопець, але й головний герой полонений красою гір: “який рік ятрить йому серце їх величавість, німа урочистість”

Як бранці зуміли втекти?

Завдяки любові молодий черкешенки, герой Пушкіна отримує можливість здобути свободу. “Ти вільний, – діва каже, – біжи”. Через нерозділене кохання гине “діва гір”.

Жиліну допомогла горська дівчинка Яна, з якою вони подружилися. В обох випадках зіграли роль людські почуття: любов, дружба, співчуття, а також краса людської душі, доброта.

Проаналізувавши взаємини героїв творів, ми можемо зазначити наступне. У Маканіна Рубахин і Вовка-стрілок товариші по службі, але кавказький юнак викликає смутні і незрозумілі для Рубахина переживання. Його перша реакція на зовнішність юнака: “особа здивувало”. Головний герой тільки потім розуміє чому. Він був дуже гарний, що було дивно: бойовики завжди цінували мужність і жорстокість, і такого красеня в свій загін не взяли б. В кінці Рубахин вбиває полоненого заради свого порятунку.

Зіставляючи героїв оповідань, ми бачимо: толстовський герой хороший товариш. Він не кидає Костылина в біді, хоча саме через нього вони і потрапили в полон. Жилін став симпатичний всьому аулу, крім старого, який ненавидів росіян.

У Пушкіна герой негативно ставиться до горців, і не відповідає на любов черкешенки, його серце вже не здатна любити.

Таким чином, ми з’ясували, що автори не вказують імен героїв, що герої Маканіна та Товстого служать на Кавказі, а Пушкінський герой відправився на Кавказ у пошуках свободи. У Пушкіна і Толстого герої потрапляють в полон і вибираються з нього, а у Маканіна герой взяв у полон юнака з метою обміну.

У всіх розглянутих творах тема істинних і хибних цінностей, справжньої краси. Краса, не тільки гір, але і людини. У Пушкіна і Толстого це краса душі, вчинків, людських почуттів, а у Маканіна зовнішня краса полоненого, і лякаюча солдатів краса місцевого пейзажу. “Сірі замшілі ущелини. Бідні і бруднуваті будиночки горян, слепившиеся, як пташині гнізда. Але все-таки – гори?! Там і тут тісняться їх жовті від сонця вершини. Гори. Гори. Гори. Який рік ятрить йому серце їх величавість, німа урочистість…” В “Кавказькому полоненого” постійно присутня фраза Достоєвського “краса врятує світ”, але в оповіданні вона “не встигла врятувати”.

Пушкінський герой – романтичний. Толстовський хороший друг і товариш, а Маканинский солдатів, втомився від війни, але ніяк не може виїхати додому.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: