Історичний феномен російського бунту в романі “Капітанська дочка”

Історична обумовленість (а тому і виправданість) повстання пригноблених – такий перший висновок, зроблений автором “Історії Пугачова”. Тому ставала ясною корінна протилежність соціальних інтересів селян (“чорного народу”) і дворян-поміщиків, їх непримиренність інтересів, яка і привела до розколу нації на два ворожих табори. У “Зауваженнях про бунт”, написаних після завершення роботи над “Історією Пугачова”, Пушкін писав: “Весь чорний народ був за Пугачова. Духовенство йому доброжелательствовало, не тільки попи і ченці, але і, архімандрити та архієреї. Одне дворянство було відкритим способом на боці уряду.

Пугачов і його спільники хотіли спершу і дворян схилити на свою сторону, але вигоди їх були занадто протилежні”.

Надія на можливість подолання розриву між пародом і передовим (по Пушкіну, “старим”, “бунтівним”) дворянством виявилася неспроможною. Дослідження історії повстання Пугачова переконувало, що інтереси народу і дворянства “занадто противоесттесвенны” – розділяла їх соціальна, класова ворожнеча. Цей другий висновок автора “Історії Пугачова” і пояснює відмову від задуму роману про дворянина-пугачевце.

Але несподіваним і незрозумілим з позицій навіть самої передової історичної науки того часу було виявлення разючого факту – повстання народу не могло перемогти. Історично закономірна, соціально виправдана, справедлива боротьба народу з пригніченням і безправ’ям закінчувалася поразкою. У “Зауваженнях про бунт” Пушкін констатував: “Розбираючи заходи, вжиті Пугачовим і його спільниками, повинна зізнатися, що повстанці обрали засоби найбільш надійні та дійсні до своєї делі.

Уряд зі свого боку діяло слабо, повільно, помилково”. Та, незважаючи на це, перемогло уряд, зазнав поразки народ, що повстав за праве діло, выбиравший у своїй боротьбі самі надійні засоби.

Встановлення факту нездатності селянства, чинного самотньо, здобути перемогу у справедливій боротьбі за свободу було найбільшим відкриттям Пушкіна – історика і художника. Він виявив на матеріалі великої селянської війни важливу і трагічну особливість соціальної боротьби в Росії. Ця особливість підтверджувалася і безрезультатними жорстокими повстання 1831 року. Але пояснити цю трагічну ситуацію Пушкін не міг: історія не надавала до того можливостей.

Цей історичний феномен в лапідарної формі буде визначено у романі “Капітанська дочка” Гриневым: “Не приведи бог бачити російський бунт, безглуздий і нещадний”.

Не можна забувати про те, що ця формула належить дворянину Гриневу, за понимавшему сенсу повстання і осуждавшему його,- тому вона й має (природний в його вустах) односторонній характер. Гриньов лише констатує підсумковий сенс відкриття Пушкіна: історія засвідчила, що народне (селянське) повстання в Росії (у Франції селянська боротьба була очолена буржуазією і цей союз призвів до перемоги революції 1789 року) нещадно (як всяка революційна боротьба) і безглуздо, тобто безрезультатно.

Розуміння соціальної закономірності народної боротьби підказувало історично конкретне і, головне, реалістичне рішення політичної концепції освіченого абсолютизму (“Мідний вершник” і “Аиджело”). Зберегло в сучасності родове дворянство свою роль “бунтівної” сили російської історії? Пошуки відповіді на це питання змушували дослідити суспільну поведінку дворянства, після 14 грудня 1825 року.

Раніше Пушкін гостро відчував недостатність матеріалів про Пугачову. Коли писалася “Історія Пугачова”, він не мав слідчою справою Пугачова і його товаришів – воно лежало запечатаним. В 1834 році, готуючи видання своєї праці у двох томах (у першому – авторський текст, у другому – деякі документи), Пушкін продовжував збирати так потрібні йому матеріали. 1 травня він писав історику Д. Н. Бантиш-Каменському: “. З нетерпінням буду чекати біографії Пугачова, яку бажаєте мені обіцяти з такою снисходителыюстиго”.

Після отримання нових і важливих відомостей Пушкін дякував історика: “Не знаю, як вам дякувати за доставляння паперів, що стосуються Пугачова. Незважаючи на те, що я мав уже в руках безліч дорогоцінних матерьялов, я тут знайшов невідомі цікаві подробиці, якими неодмінно скористаюся”.

Учені вже давно помітили, що напружений інтерес Пушкіна до європейської і російської історії обумовлювався в кінцевому рахунку бажанням знайти в минулому ключ до майбутнього Росії. Ще в 1935 році С. М. Бонді писав: “Все це дає підставу зробити висновок, що весь інтерес Пушкіна в 30-х роках до західно-європейської історії, його робота про французької революції, його задуми середньовічних драм пов’язані найбільше з його роздумами про долю тих же класів в Росії і диктувалися прагненням передбачити за аналогією можливість і характер майбутніх “збурень”.

Чому ж тоді повинен був бути присвячений роман, що розповідає про повстання Пугачова? “Історія Пугачова” вимагала рішень, яких її автор запропонувати не міг. На “Історію” слід спиратися, але не повторювати її. Затверджувати в художньому творі безглуздість боротьби народу за свою свободу – означало б спотворювати історію.

Сучасність волала до Пушкіна-поета, щоб він, спираючись на художнє дослідження минувшини, “здогадався” про майбутнє Росії і цієї здогадкою поділився з усіма.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь