Один з найбільш гострих питань, яке обговорюється в збірці “З глибини”, – це питання про вини російської інтелігенції в цій революції. Звичайно, автори підкреслюють, що вина лежала, власне, на всіх шарах і сословиях Росії. Але у російської інтелігенції в цьому була особлива роль, обговорення якої так чи інакше стосуються всі автори збірника.
Лютнева революція 1917 року привела до влади людей, які були дуже сильні в плані ораторства, звернення до мас, пропаганди. Тут брали участь багато інтелектуальні сили, які через друк, газети, запальні промови в Державній думі вміли вказувати на недоліки, гріхи царської адміністрації. Але коли їм самим дісталася влада і було сформовано Тимчасовий уряд, раптом з’ясувалося, що ці люди, які так прекрасно вміють говорити, нічого не вміють робити в сенсі адміністративної роботи, яка дуже складна і вимагає певних навичок. Тому виникли поруч з Тимчасовим урядом організації соціал-демократів, більшовиків і есерів по суті встановили так зване двовладдя.
Ця нездатність Тимчасового уряду вести державну роботу призвела до того, що і на фронті все було дуже погано і не вдалося реалізувати гасло “збереження Вітчизни”, і не вдалося приборкати внутрішню анархію, не вдалося впоратися з цією агресивною, по суті, виросла на очах силою більшовизму. Ще в березні-квітні про більшовиків майже ніхто ще і не чув. А в 17-му році вони взяли владу в свої руки, як говорить один із писали про це авторів, по суті підібрали її, оскільки ця влада валялася на землі, вже зовсім занедбана.
Російська інтелігенція тут і показала, що ці так сказати адвокатські навички: перемагати в суперечках і говорити яскраві слова і державна робота – це зовсім різні речі. Тут теж позначилася, як я вже згадував про це в інших лекціях, те, що російський освічений шар по суті був відсунутий попередньою адміністрацією від участі в політичних процесах, і Державна дума була болюча і в деякому сенсі слова припадочное утворення, яке працювало саме на революцію.
Але коли владу взяли саме більшовики, які йшли від розробленої марксистської теорії, за якою до цього часу стояли багато теоретики європейського соціалізму, а також російського: Плеханов, Ленін та інші, здавалося б, тут все повинно було стати стійким і позитивним. Але раптом виявилося, що і більшовицькі лідери зі своєю ідеєю соціалізму, яку вони проводили як би по книгах, є просто доктринерами, так само нічого по суті не розуміють в організації державного і народного життя.
Це постійне ідеологічний поділ на буржуазну і пролетарську виявилося абсолютно безплідним у всіх сферах і призвело насамперед до того, що фахівці-адміністратори попередньої державної влади були відсторонені від неї, а єдине, що могла робити нова влада, – це силою проводити свої закони і декрети. Але це відносилося не тільки до сфери державного правління, але також і до сфери науки, тому що вона вимагає певної стійкості, визначеного вирощування своїх кадрів. Але більшовики відразу ввели те, що професори повинні були заново переобиратися і робити так звані народні лекції, для того, щоб перевіряти їх лояльність до існуючого режиму. Все це призвело до того, що професура по суті стала відходити від цієї влади. Те ж стосувалося і мистецтва. Так зване пролетарське мистецтво по суті було руйнуванням традиційних форм, воно більше було своєрідним самопіаром (як ми говоримо сьогодні), ніж дійсно творенням того, що могло б звернутися до серця людини.
Соціалізм, так як його будували більшовики по суті “за прописами”, принципово розходився з тими традиціями соціал-демократії, які були в Європі. Про це дуже красномовно пише Изгорев в збірці “З глибини”. Не випадково більшовики весь час засуджували соціал-демократів Західної Європи за те, що вони буржуазны. І, дійсно, так воно і було, каже Изгорев, тому що все те краще, що є в соціал-демократії Західної Європи: організація профспілкового руху, кооперація, побудова політичних партій, участь в парламенті – все це мало певний буржуазний характер, традиції саме буржуазного суспільства. Більшовики ж захотіли одразу, стрибком перескочити з капіталізму в рай соціалізму, але все це, по суті, привело тільки до зламу в державній машині, і єдине, що вона могла працювати, – це працювати тільки чисто силовими діями.
Дуже скоро це обернулося Брестським миром, зрадницьким світом, в якому Росія по суті зізналася у своїй поразці, а потім і більшовицьким терором. Соціалізм, такий, як він проводився в Росії, не мав майже нічого спільного з соціалізмом, як його розуміли в Західній Європі. Ми знаємо, що ця ідеологія антибуржуазности, ідеологія, спрямована проти націоналізму, захисту власної Батьківщини, спрямована на розпалення світової революції – все це принципово відрізняло утопічний соціалізм більшовиків від соціалізму соціал-демократичних партій в Західній Європі. Ми знаємо, що в подальшому ці партії дійсно увійшли у правове поле політичного життя Західної Європи та перебудували життя в багатьох європейських країнах, побудувавши у багатьох з них своєрідну форму соціалізму. А ось більшовицький соціалізм, пов’язаний саме з утопічними, чисто книжковими знаннями російської інтелігенції, по суті провалився.
Російська інтелігенція була винна в тому, що вона чисто формально засвоїла гасла соціалізму і зовсім не враховувала специфіки своєї власної країни, власного народу. Справа в тому, що держава в Росії трималося не просто на правових засадах, а на релігійних цар був помазаником Божим. Російська революційна інтелігенція з самого початку повела агітацію проти Церкви, проти цих релігійних початків, вона хотіла виключно своїми іманентними людськими силами побудувати нову державу і нове життя. Але, відібравши в народу Бога, повівши антирелігійну пропаганду, вона по суті зруйнувала фундамент, на якому стояла російська державність і російська культура, і тим самим у народі оголився той самий звір, що виступив під час анархії російської громадянської війни і в самій громадянській війні, впоратися з якими можна було вже тільки терором. Так було у всіх революціях, і так було і в революції російської, і вина за це багато в чому лежала на цьому отщепенстве російської інтелігенції від традиційних культурних і духовних почав російського народу.