Роман “Дубровський” (1832) – одне з кращих творів А. С. Пушкіна. Герої цього твору – Володимир Дубровський, Маша Троекурова, Кирила Петрович Троєкуров – сильні й непересічні особистості. Але різниця між ними в тому, що Дубровський і Маша – натури, благородні, чисті, щирі. Троєкуров ж – самодур-кріпосник, в якому до краю розвинене почуття власної переваги і вседозволеності.
Центральною проблемою роману є проблема захисту людської гідності. Вона пов’язана так чи інакше з усіма персонажами твору. Насамперед, ця проблема стосується сім’ї Дубровских, яку Троєкуров позбавив не тільки родового маєтку, але й спокусився на їх дворянську честь, гідність. Дубровский андрій Гаврилович не витримав нерівної сутички з більш сильним сусідом і помер, трохи не доживши до втрати Кистеневки.
Відстоювати фамільну і свою власну честь довелося Дубровському-молодшому. Не знайшовши захисту закону, який був куплений Троекуровым, Володимиру довелося стати “шляхетним розбійником”. Разом з відданими кріпаками він пішов у ліси “вершити свій суд”.
Але чиста і щира натура цього героя не дозволяла йому стати справжнім… головорізом – жорстоким і нещадним. По всій окрузі розносилися вести, що ватажок цієї банди розбійників справедливий і часто буває милосердний. Крім того, він не чіпає володіння самого багатого поміщика в окрузі – Троекурова.
Як виявилося, Дубровський полюбив дочку Кириллы Петровича, Машу, і простив заради неї свого кровного ворога. Маша теж полюбила Володимира. Але ці герої не змогли бути разом – Кирила Петрович насильно видав свою дочку заміж за старого графа Верейського. Володимир не встиг врятувати свою кохану від шлюбу з нелюбом.
Таким фіналом, як мені здається. Пушкін показує, що людина в Росії беззахисна перед злом і несправедливістю. Його не може захистити ні закон, ні суспільство. Він може розраховувати лише на свої власні сили.
Тому я розумію Володимира Дубровського, який став розбійником. А що йому ще залишалося робити? Не знайшовши захисту в закону, він вирішив теж жити за неписаними правилами – правилами сили та жорстокості. Але його шляхетна натура все-таки обмежувала героя в цьому, робила його “благородним розбійником”.