З елементами фантастики та гротеску в творчості Миколи Васильовича Гоголя ми зустрічаємося в одному з перших його творів “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. Письменник підпорядкував фольклорно-етнографічні матеріали завданню втілення духовної сутності, морально-психологічного вигляду народу як позитивного героя книги. Чарівно-казкова фантастика відображається Гоголем не містично, а згідно з народними уявленнями.
Тематика Вечорів. “– характери, духовні властивості, моральні правила, нрави, звичаї, побут, повір’я українського селянства (“Сорочинський ярмарок”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Майська ніч”), козацтва (“Страшна помста”) і дрібного помісного дворянства (“Іван Федорович Шпонька і його тітонька”).
Герої “Вечорів.” перебувають під впливом релігійно-фантастичних уявлень, язичницьких і християнських вірувань. Ставлення самого автора до надприродних явищ відверто іронічне. Чортів, відьом, русалкам Гоголь надає цілком реальні людські властивості. Так, чорт з повісті “Ніч перед Різдвом” “спереду – досконалий німець”, а “ззаду – губернський стряпчий в мундирі”. І, доглядаючи, як справжній ловелас, за Солохою, він нашіптував їй на вухо “те саме, що звичайно нашіптують всього жіночого роду”.
Фантастика органічно вплетена письменником в реальне життя. Вона набуває у “Вечорах.” принадність наївно-народного уяви і, безсумнівно, служить поетизації народного побуту. Але при всьому тому релігійність самого Гоголя не зникає, а поступово зростає. Більш повно, ніж в інших творах, вона висловилася в повісті “Страшна помста”. Тут в образі чаклуна уособлюється диявольська сила. Але цієї загадково страшній силі протиставлена православна релігія, віра у все побеждающую влада божественного закону. Таким чином, вже у “Вечорах.” виявилися світоглядні суперечності Гоголя.
“Вечора.” рясніють картинами природи, величною і принадно-прекрасною. Письменник нагороджує її самими мажорними порівняннями. “Сніг. обсыпался кришталевими зірками” (“Ніч перед Різдвом”) епітетами: “Земля вся в срібному світлі”, “Божественна ніч!” (“Майська ніч, або Утоплена”). Пейзажі підсилюють красу позитивних героїв, затверджують їх єдність, гармонійний зв’язок з природою і в той же час підкреслюють неподобство негативних персонажів. І в кожному творі “Вечорів.” у відповідності з його ідейним задумом і жанровою своєрідністю природа бере індивідуальну забарвлення.
Враження, викликані життям Гоголя в Петербурзі, позначилися в так званих “Петербурзьких повістях”, створених у 1831-1841 роках. Всі повісті пов’язані загальною проблематикою: влада чинів і грошей. Всім їм притаманний типовий головний герой – разночинец, “маленький” людини. Провідний пафос повістей – развращающая сила грошей, викриття кричущої несправедливості суспільної системи. Вони правдиво відтворюють узагальнену картину Петербурга 30-х років XIX століття.
Гоголь особливо часто звертається в цих повістях до фантастики і улюбленому їм прийому крайнього контрасту. Він був переконаний, що “справжній ефект укладений у різкій протилежності”. Але фантастика в тій чи іншій мірі підпорядкована тут реалізму.
Так, в “Невському проспекті” Гоголь показав гучну, неорганізовану натовп людей самих різних станів, розлад між піднесеної мрією (Піскарьов) і вульгарною дійсністю, протиріччя між шаленою розкішшю меншини і жахливою бідністю більшості, торжество егоїстичності, продажності, “киплячої меркантильності” (Пирогів) столичного міста.
У повісті “Ніс” малюється жахлива влада чиношанування. Письменник показує всю безглуздість людських взаємовідносин в умовах деспотическо-бюрократичної субординації, коли особистість, як така, втрачає всяке значення. І тут Гоголь майстерно використовує фантастику.
“Петербурзькі повісті” виявляють еволюцію від соціально-побутової сатири (“Невський проспект”) до соціально-політичної памфлетности (“Записки божевільного”), від романтизму і реалізму при переважній ролі другого (“Невський проспект”) до все більш послідовного реалізму (“Шинель”).
У повісті “Шинель” заляканий, забитий Башмачкіна виявляє своє незадоволення значними особами, грубо його принижавшими і оскорблявшими, в стані безпам’ятства, в маренні. Але автор, будучи на стороні героя, захищаючи його, здійснює протест у фантастичному продовження повісті. Гоголь намітив завершення повісті реальну мотивування. Хтось, налякав смертельно Акакія Акакиевича, їде по неосвітленій вулиці після випитого у приятеля на вечорі шампанського, і йому, страху, злодій може здатися ким завгодно, навіть мерцем.
Микола Васильович Гоголь створив у своєму ранньому творчості сплав сатири і лірики, він збагатив реалізм надбаннями романтизму. З усією силою свого таланту він малював дійсність, створюючи при цьому мрію про прекрасну людину і майбутньому своєї країни. Тим самим він підняв критичний реалізм на новий, вищий щабель у порівнянні зі своїми попередниками.