Якщо говорити про фантастики та гротеску в творчості Миколи Васильовича Гоголя, то вперше ми зустрічаємося з цими елементами в одному з перших його творів “Вечори на хуторі поблизу Диканьки”. Написання “Вечорів…” пов’язано з тим, що в цей час російська громадськість виявляла великий інтерес до України: її звичаїв, побуту, літератури, фольклору, і у Гоголя виникає смілива думка – відгукнутися власними художніми творами на читацьку потребу в українській тематиці, зокрема, в матеріалах фольк-лорно-етнографічних. Ймовірно, на початку 1829 року Гоголь починає писати “Вечори…
“. Тематика “Вечорів…” – характери, духовні властивості, моральні правила, нрави, звичаї, побут, повір’я українського селянства (“Сорочинський ярмарок”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Майська ніч”), козацтва (“Страшна помста”) і дрібного помісного дворянства (“Іван Федорович Шпонька і його тітонька”). У “Вечорах…” герої під влади релігійно-фантастичних уявлень, язичницьких і християнських вірувань. Гоголь відображає народну самосвідомість не статично, а в процесі історичного зростання.
І цілком природно, що в розповідях про недавні події, про сучасність демонічні сили сприймаються як марновірство (“Сорочинський ярмарок”). Ставлення самого автора до надприродних явищ іронічне. Охоплений високими думами про громадянське служіння, прагне до “благородних подвигів”, письменник підпорядковував фольклорно-етнографічні матеріали завданню втілення духовної сутності, морально-психологічного вигляду народу як позитивного героя його творів. Чарівно-казкова фантастика відображається Гоголем, як правило, не містично, а згідно з народними уявленнями, більш або менш очеловеченно. Чортів, відьом, русалкам надаються цілком реальні, конкретні людські властивості.
Так, чорт з повісті “Ніч перед Різдвом” “спереду – досконалий німець”, а “ззаду – губернський стряпчий в мундирі”. І, доглядаючи як справжній ловелас за Солохою, він нашіптував їй на вухо “те саме, що звичайно нашіптують всього жіночого роду”. Фантастика, органічно вплетена письменником в реальне життя, набуває у “Вечорах…” принадність наївно-народного уяви і, безсумнівно, служить поетизації народного побуту.
Але при всьому тому релігійність самого Гоголя не зникла, а поступово зростала. Більш повно, ніж в інших творах, вона висловилася в повісті “Страшна помста”. Тут в образі чаклуна, відтвореному в містичному дусі, уособлюється диявольська сила.
Але цієї загадково страшній силі протиставляється православна релігія, віра у все побеждающую влада божественного провидіння. Так, вже у “Вечорах…” виявилися світоглядні суперечності Гоголя. “Вечори…
“рясні картинами природи, величною і принадно-прекрасною. Письменник нагороджує її самими чудовими ступенями мажорних порівнянь: “Сніг… обсыпался кришталевими зірками” (“Ніч перед Різдвом”) і епітетів: “Земля вся в срібному світлі”, “Божественна ніч!” (“Майська ніч, або Утоплена”). Пейзажі підсилюють красу позитивних героїв, затверджують їх єдність, гармонійний зв’язок з природою, і в той же час підкреслюють неподобство негативних персонажів.
І в кожному творі “Вечорів…” згідно з його ідейним задумом і жанровою своєрідністю природа бере індивідуальну забарвлення. Глибоко негативні враження й сумні роздуми, викликані життям Гоголя в Петербурзі, в значній мірі позначилися в так званих “Петербурзьких повістях”, створених у 1831-1841 роках.
Всі повісті пов’язані спільністю проблематики (влада чинів і грошей), єдністю основного героя (різночинця, “маленького” людини), цілісністю провідного пафосу (развращающая сила грошей, викриття кричущої несправедливості суспільної системи). Вони правдиво відтворюють узагальнену картину Петербурга 30-х років, отражавшую концентровано соціальні суперечності, властиві всій тогочасній країні. Tt>” чмаяжеэт” гэпжржтеей, т)принципу зображення ГОГОЛЬ особливо часто звертається в цих повістях до фантастики і улюбленому їм прийому крайнього контрасту.
Він був переконаний, що “справжній ефект укладений у різкій протилежності”. Але фантастика в тій чи іншій мірі підпорядкована тут реалізму. В “Невському проспекті” Гоголь зобразив гучну, неорганізовану натовп людей самих різних станів, розлад між піднесеної мрією (Піс-карєв) і вульгарною дійсністю, протиріччя між шаленою розкішшю меншини і жахливою бідністю більшості, торжество егоїстичності, продажності, “киплячої меркантильності” (Пирогів) столичного міста.
У повісті “Ніс” – малюється жахлива влада чиномании і чиношанування. Поглиблюючи показ безглуздості людських взаємовідносин в умовах деспотическо-бюрок-ратической субординації, коли особистість, як така, втрачає всяке значення, Гоголь майстерно використовує фантастику. “Петербурзькі повісті” виявляють явну еволюцію від соціально-побутової сатири (“Невський проспект”) до гротескової соціально-політичної памфлетности (“Записки.
Божевільного”), від органічної взаємодії романтизму і реалізму при переважній ролі другого (“Невський проспект”) до копіювання заборонено © 2005 все більш послідовного реалізму (“Шинель”). У повісті “Шинель” заляканий, забитий Башмачкіна виявляє своє незадоволення значними особами, грубо його принижавшими і оскорблявшими, в стані безпам’ятства, в маренні. Але автор, будучи на стороні героя, захищаючи його, здійснює протест у фантастичному продовження повісті. Гоголь намітив у фантастичному завершення повісті реальну мотивування.
Значна особа, смертельно налякала Акакія Акакиевича, їхало по неосвітленій вулиці після випитого у приятеля на вечорі шампанського, і йому, страху, злодій міг здатися ким завгодно, навіть мерцем. Збагачуючи реалізм надбаннями романтизму, створюючи у своїй творчості сплав сатири і лірики, аналізу дійсності і мрії про прекрасну людину і майбутнє країни, Гоголь підняв критичний реалізм на новий, вищий щабель у порівнянні зі своїми попередниками.