Головний мотив поеми Блоку “Відплата”

Поема “Відплата”, за задумом поета, мала охопити всю широчінь його роздумів про життя, про долю батьківщини як єдиної загальності, здатної поглинути індивідуалістичну відчуженість особистості. І тоді символіка яструба, хижо ширяючого над лугом, починає здаватися поетові обмеженою долею демонічних відщепенців. Яструб демонічних сил історії потрібно протиставити щось непорушне, незаперечне у своїй початковості.

Цим синтезуючим началом усіх начал, при всіх застереженнях і сумнівах, для поета була родина як сукупність народного існування, народного безсмертя. Так виникає самостійне вірш “Коршун”, покликаний завершити цикл “Батьківщина” – найважливішу тематичну групу лірики третього тому.

Вірш ніби зберегло всі елементи аналогічного уривка поеми, хоча стало майже вдвічі коротше. На перший погляд, і кінцівки тотожне скорботні. У поемі – категоричність твердження: доля дітей Росії – “щоб їх терзали яструба”. У вірші кінцівка набуває питальну інтонацію: доки? Разом з материнською груддю немовля вбирає в себе рабьи заклики до терпіння і покорству.

Але заколот, полыхание сіл виникають над похмурою покірністю.

Порівняно з уривком поеми зрушилася сама соціальна географія вірші. У поемі шуліка символізував демонічну силу індивідуалістичної відчуженості, вторгшейся в полупатриархальную середу дворянського роду, не чужого освіті, – ліберального прекраснодушия. Адже у передмові до поеми А. Блок стверджував, що розвиток роду досягалося і ціною втрати високих властивостей.

У вірші інше узагальнення, перед нами не доля селянського роду, а частка сільська, тут селянська мати голосить над немовлям про хресної частці його.

У дванадцяти рядках вірша постала доля народна, над якою вісло хиже раскрылие шуліки. Проте в обох варіантах шуліка виростає у збірний образ зла. Однак зла преодолимого, – вопросительная інтонація “Доки?” вже вказує, що термін настане, не вічним же бути хижому ширяння.

В одному з найбільш проникливих віршів А. Блоку – “Русь”, з його зачином “Ти й у сні надзвичайна”, глибоко особистої інтонацією звучить строфа: І сам не зрозумів, не зміряв, Кому я присвятив пісню, В якого бога пристрасно вірив, любив Яку дівчину. Поет дійсно не завжди знав, якого бога вірить, але поза пристрасної віри і не уявляв собі мистецтва. Поема Блоку була присвячена відплати історії, поет зраджував страти соціальне середовище, близьку йому по крові, по строю переживань. Він і себе зводив на плаху, але і тут загадував:

Які ж сни тобі, Росія, Які бурі судилися. Відкидаючи ілюзії, тут же визнавав: Але в ці часи глухі Не всім, звичайно, снилися сни.

Шляхів у сферу соціально прекрасного Блок не знав. Тому лише в ліричних снах здатний він був прорватися у звабливу невагомість майбутнього, – суб’єктивно поет не міг не вірити в це майбутнє. Так виникає і вірш “Нова Америка”, віднесене поетом до циклу “Батьківщина”, настільки надзвичайне для А. Блоку.

У поемі “прекрасні риси” ніяк не прорізувалися, а поза віщих снів поезія Блоку не могла розвиватися.

У промисловому розвитку сонної, злиденної країни поетові думається такий розлив буття, що навіть і естетично він радісно сприймає зовнішню непривабливість фабричного майбутнього:

А вже там, за річкою повноводною, Де пригнулися до землі ковила, Тягне гаром горючої, вільної, Чути гуди в далекій далині.

У самому протиставленні “пригнувшимся” до землі ко – вылям, пахне пустельній відчуженістю, “вільної” гарі, рвуться з далекої дали гудів – закладено величезний сенс. У спадщину від російського мистецтва А. Блок прийняв святе схиляння перед неяскравої красою рідного краю. Він примножив цю національну традицію, адже і йому так багато розкрила російська природа, її “шелесты у вівсі”. А у вірші “Нова Америка” поет стверджує:

На безлюдному просторі, на дикому Ти все та, що була, і не та, Новим ти обернулася мені ликом, І хвилює інша мрія. Чорний вугілля – підземний месія, Чорний вугілля – тут цар і наречений. Але не страшний, наречена, Росія, Голос кам’яних пісень твоїх!

У цьому відчутті Росії “нареченою” все те ж ліричний, інтимне ставлення до батьківщини. Якщо покірно слідувати архітектоніці трьох томів лірики, легко впасти в спокусу скоротити шлях поета, приписати йому жорстку визначеність мотивів, а при бажанні – і невиправдано героїзувати його біографію, підвести його до поеми “Дванадцять” прямо, стройовим кроком. Насправді все було дуже заплутано. У болісних, а часто і хворобливих метаннях поета суперечності епохи виявлялися і ускладнювалися його суб’єктивної смятенностью, максималізмом його вимог, його прагненням порівнювати хмуре логічність дійсності з ліризмом його поетичних вистав.

Інтелігент і гуманіст, А. Блок страждав від реального протиріччя між зростанням буржуазної цивілізації і моральною пригніченістю особистості. Це було реальним стражданням, коренившимся в об’єктивних умовах дійсності.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь