Творчість Вітмена вважається святинею американської літератури. Збірка “Листя трави” (1855) став подією в історії американської поезії, “витвором розуму і мудрості”. Перше видання книги містило 12 віршів і поем без назв – щоб підкреслити цілісність поетичного задуму.
До останнього прижиттєвого видання книги увійшло 400 віршів. Поет використовує верлібр – вільний вірш.
У своїх віршах поет засуджує рабство, оспівує вільної людини, сповідує принцип англійського трансценденталізму – органічного поєднання людини і космосу. На батьківщині Вітмена тривалий час не визнавали, в офіційну американську літературу він увійшов тільки після смерті. Своє нове поетичне світобачення поет втілив у збірці поезій “Листя трави”. Цей твір – свідчення епічної всеосяжності поетичного світобачення Вітмена.
Водночас це виклад програми радикальної перебудови Всесвіту, відкриття і обожнювання Людини і Природи. Головним героєм є сам поет, який стає втіленням нового, вільного Людства:
Осторонь метушні стоїть моє Я, Варто радісне, привітне, співчутливе, єдине.
Звідки ж береться внутрішня досконалість поета? Образ “літньої травинки” символізує новий Всесвіт, в основі якого не далеке холодне Небо, а теплий живий рідний зелений світ. “Мурахи”, “незліченні стебла”, “чоловіки та жінки” – все живе у ньому за одним законом. Вітмен використовує художній прийом “каталогу”, об’єднуючи численні образи людей, тварин, комах, і стверджує гармонію всього живого.
Поет веде діалог зі своєю душею, яка підказує йому, “що основа творіння – це любов”. А джерелом любові поета є Земля:
Тільки торкнуся землю ступень. Звідти так і виринуть сто кохань…
А “небесні закони ще треба доробляти і виправляти” – вважає поет:
Зухвале сонячне світло, Ти висвітлюєш тільки поверхні, а я виявляю і поверхні, і глибини.
Поет Пропонує відкинути старих богів, так як найвища цінність – це Людина. З чого складається її “Я”? З дійсності і часу, які приймає поет, із землі й моря (“Я частинка твоя невіддільна, я одна твоя хвиля і всі твої хвилі одразу”), з душ усіх людей (“Я всіх вас знаю, я зазнав багато “мук, сумнівів, розлук, безвір’я”), з невідомості (“це не хаос, не смерть – це форма, єдність, це протягом… це вічне життя, це Щастя”).
Поет вірить у своє безсмертя, бо він заповідає себе землі, “щоб прорости травою”. Отже, тільки досконале, духовно повне і гармонійне “Я травинка” може бути основою нового Всесвіту, а не далекі небесні закони – вважає Вітмен.