Головна книга Булгакова

У тридцяті роки XX століття Михайло Опанасович Булгаков почав роботу над своєю головною книгою, книгою життя – “Майстром і Маргаритою”. Він збагатив літературу радянського періоду феноменальним твором, який досі викликає стільки суперечок і розбіжностей. Для мене, наприклад, це перша книга, про яку я чую таку кількість суперечливих відгуків.

У “Майстрі і Маргариті” використаний принцип роману в романі: хронологічно там зображені тридцяті роки в Москві і так само даний історичний план подій, що відбувалися до нашої ери.

Мені здається, таке сплетіння сюжету в романі необхідно для того, щоб порівняти психологію людей, їхні пориви душі, думки, їх цілі і їх бажання, щоб зрозуміти, наскільки успішне суспільство в своєму розвитку. Не дарма кажуть, що в Євангелії закладені вічні людські цінності, мудрі заповіді; якщо їх забути або зруйнувати, то це неодмінно позначиться на моральному стані суспільства.

І ця очевидний зв’язок між сюжетами – вічна тема світової літератури, іменована антитезою добра і зла. Образ Понтія Пілата дозволяє нам побачити внутрішнє боріння особистості, адже в людині стикаються майже завжди нерівні сили: особиста воля і влада обставин. І Пілата не вдається подолати тиск зовнішніх обставин. Як людина він не схвалює смертний вирок, але в якості прокуратора його затверджує.

Але, напевно, Ієшуа сам вимовляє собі вирок, відкривши Пилата свої зухвалі думки: мовляв, скоро настане кінець імператорській владі, кесаревой влади.

Історія Понтія Пілата і Ієшуа має опосередковану зв’язок з основним сюжетом у творі. По-перше, вона становить зміст роману, який пише Майстер. По-друге, авторові хотілося, щоб ця страшна історія закінчилася перемогою добра над злом. Адже саме римський прокуратор, прирекло на смерть нещасного мандрівника, наказав таємно вбити Іуду, який зрадив Ієшуа. У сатанинском прояві, виявляється, таїться і людське добрий початок, і прокуратор, нехай і боягузливо, але все-таки насилає відплата на жалюгідного раба за його зраду.

Тепер, багато століть потому, носії диявольського, носії зла, щоб остаточно спокутувати свою минулу провину перед вічними мандрівниками, зобов’язані стати творцями добра, вершителями справедливості. Так з’явився в “Майстрі і Маргариті” Воланд, образ якого пояснений словами з “Фауста” Гете: “Я – частина тієї сили, що вічно хоче зла і вічно здійснює благо”.

Все погане, що є в тій московській суєті тридцятих років, в жалюгідній метушні чиновників, несподівано відчуває на собі нищівні удари Воланда, фігури аж ніяк не однозначною. І вже важко сказати, де справжнє зло і обман: у свиті Воланда, чия роль – розкривати сутність явищ, висвічувати і виставляти на загальний огляд людські пороки, до пори до часу приховані, або ж в середовищі всіх цих сучасних напівінтелігентів, з головою загрузли в самих великих, на думку письменника, людських гріхах: боягузтва, кар’єризм, прагнення зберегти за всяку ціну звичні зручності і блага життя. Але головне – у романі описується найбільша історія кохання Майстра і Маргарити, яка пройшла через всі випробування і витримала найсильніші удари долі. Булгаков у своєму романі говорить нам, що любов – це дар Божий.

Мені дуже сподобалося висловлювання критика П. А. Миколаєва: “Булгаков поєднав, здавалося б, взаємовиключні властивості та форми буття. Найніжніші інтонації, дикий скрежещущий регіт і розбійницький свист, канцелярско-лакейське догідливість, дрімуче марновірство і мудре всевідання, краса світу і його сміття, кров, музика і болісні зойки – все виставлено в романі на огляд і просить бути почутим, не потребуючи в особливому підтвердження, бо все це було завжди і саме в такому сполученні”.

Цю останню свою книгу письменник створював, будучи впевнений у неможливості її прижиттєвій публікації. Тепер роман, що вийшов в світ понад чверть століття після його написання, відомий всьому читає світу. Видатні творчі уми відносять його до вершинним явищ художньої культури XX століття.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Залишити відповідь