У вітчизняній військовій прозі Михайло Шолохов залишив яскравий слід. “Доля людини” – це розповідь, масштабність якого схожий творів великої форми. В образі Андрія Соколова втілена трагедія всього народу. Щаслива, але не позбавлена труднощів довоєнне життя, мобілізація, полон і безмежну самотність, викликане втратою всіх близьких. Така доля людини… Твір за твором одного з найбільших представників радянської та російської прози – тема цієї статті.
Розповідь-епопея
Жанр цього твору, здавалося б, визначити нескладно. Саме розповіддю є твір “Доля людини”. Твір на цю тему, однак, має починатися з розгляду типовості головного героя.
Життя Андрія Соколова відображає найбільш трагічний період в історії Росії XX століття. У цьому оповіданні зображена доля, типова для мільйонів радянських людей. Це зближує з епопеєю твір, який у 1957 році створив Михайло Шолохов. “Доля людини” – твір про болі і втрати, силі і безпорадності, яке відчував радянський народ у перші роки після довгоочікуваної перемоги. Тому і називають його розповіддю-епопеєю.
Трагедія всього народу
Протягом чотирьох років одна з найкривавіших воєн в історії людства забрала життя двадцяти п’яти мільйонів радянських людей. Але навіть багато, які залишилися в живих, померли. Продовжувати жити, коли на місці рідного дому – страшна глибока воронка від німецької бомби, а про дітей і дружині залишилися лише спогади, неможливо.
На плечі простих радянських людей лягла основна вага цієї війни. Голодні післявоєнні роки можна подолати, коли є поруч люблячі і рідні люди. Пережити труднощі, коли в серці лише біль від спогадів тих, кого більше немає в живих, – найстрашніша доля людини.
Твір по добутку Шолохова вимагає усвідомлення психологічного стану радянських людей в кінці сорокових – початку п’ятдесятих років. І необхідно посилатися не на життєстверджуючі патріотичні картинки з вітчизняного кінематографа, а на щирі висловлювання багатьох людей, що пройшли фронт: “На війні гинуть і мертві, і живі”. З цим сперечатися складно.
Композиція
Безсумнівно, при виконанні творчого завдання слід вказати на сюжетну структуру твору “Доля людини”. Твір можна почати з визначення композиції. Це творіння є розповідь в оповіданні.
Біографія Андрія Соколова представляється у формі його спогадів. “За що ти, життя, мене так покалічила?” – цим питанням задається герой, звертаючись подумки до прожитим рокам. Хресним шляхом від одного страждання до іншого є життя Соколова, образ якої Шолохов зобразив. “Доля людини” – твір, який не грунтується на вигаданому сюжеті. Прототипом цього героя у автора перед очима було безліч.
Людина та історія
Долі людей, які з’явилися в післяреволюційний час, щасливими бути не могли. Це важкий час, коли в країні насамперед з’явилося безліч безпритульних. Сирітство – соціальне явище, яке стало наслідком великих економічних і політичних потрясінь. Створюючи твір на тему “Доля людини”, Шолохов підняв таку тему, як “Вплив історичних подій на життя радянських людей”.
Андрій Соколов рано осиротів. Але, подорослішавши, він зміг створити повноцінну сім’ю. Щастя в його житті все ж було… Але потім прийшла війна і знищила все, що він так довго і старанно створював.
Людина на війні
В цей період було кілька поранень, концтабір і німецький полон. Герой переживав муки, подолання яких вимагало надлюдських сил. Його підтримувала думка про те, що десь далеко його люблять і чекають, що він необхідний своїй дружині і дітям. Але після вдалого повернення з полону Соколов одержує звістку про загибель рідних. Подібні випробування могли зламати людину, вбити в ньому всяку здатність любити. Але цього не сталося. Лише в погляді його залишилася назавжди пережита біль. “Очі його немов присипані попелом, і в них була така туга, що нестерпно дивитися”.
Шолоховська герой все ж знайшов у собі сили зігріти турботою і любов’ю дитячу душу. Він усиновив випадково зустрілася йому хлопчика-сироту. У творі автор ніби вказує на те, що лише доброта і співчуття можуть врятувати людину від важкої туги і спустошеності.
Твір по літературі “Доля людини” повинно трохи відійти від шкільних штампів. Це не просто твір про стійкості радянської людини і непереможній силі його духу. Це історія про милосердя і співчуття – єдиних якостях, які здатні врятувати світ.
Олександр Солженіцин назвав оповідання Михайла Шолохова брехливим від початку до кінця. Вся справа в тому, що в дійсності долі людей, які пройшли німецький полон, були значно жахливіше. Як правило, їх чекали радянські табори. А це випробування вже долали лише одиниці. Але якщо закрити очі на історичну і політичну недостовірність, залишається проста історія про любов, добро, співчуття. Ці поняття здатні дарувати надію і додавати сили. А тому ця історія абсолютно правдива.